8 ранку. Дощ чи спека — рибоводи вирушають на роботу. Уже за 20 хвилин у їхніх сітках — заповітна мрія кожного рибалки.
Рибу ловили й під час окупації. В Іванкові не було таких масових звірств, як, приміром, у Бучі, однак, росіяни поводилися зухвало. Розшукували тих, хто працював у поліції, ДСНС або раніше воював на Донбасі. Навколо нишпорила ворожа техніка
Розвідка літає, а ми тягнемо помалу. Страшно, не страшно, але ризиковано було, — згадує бригадир-рибовод Віктор Омельчук.
– Та й страху тоді не було, адже за парканом на рибу чекали голодні селяни. Іноді — по півтисячі людей.
Поки Росія нищила усе навколо, на цьому підприємстві вирішили рятувати людей від голоду. Байдуже, що собі у збиток. Розвозили рибу навколишніми селами.
– Деякі люди просто йшли, і так за душу брало, коли зупиняємо і кажемо: “Дідусю, візьміть рибинку”. А він: “Хлопці, а вам що ж?”
Фактично, риба стала тут основною їжею, каже пані Анна. Вона три роки тому переїхала в Іванків із Криму. Та Росія дістала і тут. У селищі від лютого не було ані електрики, ані харчів.
За цей час людям роздали 75 тонн риби, на 6 мільйонів гривень. Почали із замороженої, яка могла зіпсуватись, поки не було електрики. Потім стали активно виловлювати живу.
Нам треба було і рибу спасти, і людей нагодувати. Навіть у комендантську годину приходили займали чергу, — розповідає головний рибовод Хутора на околиці Сергій Шинкарук.
– Тобто, це не збитки, а інвестиція?
– Ну, людське життя — важливіше.
Нині риби у ставках не так багато. Тому попереду багато роботи, адже підприємство забезпечує продукцією найбільші супермаркети усієї країни. Поки ж виловленим щукам рибалки загадують три бажання. Які саме — здогадатися не важко.
Скоріше мир, щоб був. Хлопці нехай скоріше додому повертаються, бо у кожного сини, дочки воюють. Щоб дужі й здорові. І перемога. Чим швидше, тим краще, — каже бригадир-рибовод Віктор Грицаєнко.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як люди в Іванкові оговтуються від окупації.