Було важко, коли підірвали усі мости — як волонтери рятували людей із пекла

Українці — герої, які роблять кожен свій внесок у перемогу. Сьогоднішня історія про волонтерів, які під обстрілами та за сотню метрів від ворога витягували людей з підвалів, вивозили у безпечні місця, рятували від неминучої смерті.

Евакуація з Київщини

Влад Самойленко, певно, був найвідомішим у Київській області, адже з перших годин війни розумів, як рухається фронт і те, що Ірпінь опиниться у пастці. Тож він почав вивозити звідти людей.

27-28 лютого була перша поїздка, ми допомагали всім, чим можна.

Влад — урбаніст, але коли почалась повномасштабна війна, вирішив бути корисним по-іншому, тобто допомагати людям. Волонтери придумали практику везти в місто генератори, їжу, ліки, а назад забирати людей.

Один із таких виходів міг закінчитися для нього і команди трагічно. Того дня росіяни заходили з боку Стоянки. І шлях для них команди волонтерів був відрізаний.

Дві автівки людей розстріляли, ми були вимушені звернути в інший бік.

Команді вдалося вибратися живими і врятувати багатьох людей.

Коли ти витягуєш двохсотих, трьохсотих, російських полонених, накладаєш турнікети — знання з курсів базової медицини вкрай потрібні, навіть із зупинки кровотечі.

Під час поїздок у волонтерів навіть прилітали уламкові снаряди. Збирати людей у конкретному місці було надзавданням. Гарантії, що вони дійдуть живими, не було.

Мій номер телефону гуляв чатами Київської області для евакуації. Іноді доводилось казати людям з Бучі, щоб виходили пішки лісами.

Читати на тему

Тіло було, немов живе решето. Історія оперного співака, який евакуював людей з Харкова

Дізнайся історія оперного співака, якому під час евакуації людей отримав купу кулевих поранень.

Евакуація з Чернігова

Після Ірпеня почали евакуювати з Чернігівської області. Було ще складніше, адже Чернігів, більший за площею, перебував під постійним вогнем.

Волонтерам допомагали українські військові, а людей передавали, мов естафетну паличку. Коли були підірвані мости, телефон Влада задзвонив.

Моя мама завтра помре, якщо не отримає ліків.

Коли життя людини залежить не від кулі, ти не можеш не доставити ці ліки.

Влад пам’ятає кожного врятованого. Він розповідає про зневірених людей, з якими доводилось домовлятися про виїзд, адже вони вже встигли звикнути до бомбардувань. З кожним потрібно було проговорювати і пояснювати, чому евакуація необхідна.

Команда втратила за цей час не одну машину, але найголовніше — не втратила людей. Зараз шкодують про те, що не можуть доїхати до окупованого Півдня. Російські військові не пропускають волонтерів до Херсонщини та Запоріжжя і не випускають звідти населення.

Зараз Влад працює на Сході за такою ж схемою: туди — ліки, їжу, а назад — людей чи інші спеціальні завдання. Страх, розповідає, не зник. За час війни прийшло розуміння, заради чого цей ризик.

Ми повинні перемогти у цій війні, не час розслаблятися.

Раніше ми розповідали, як офіцер 95-ї бригади поділився порадами для українців в тилу.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!