Від смерті у Бахмуті врятував телефон! Неймовірна історія бійця 93-ї бригади

Боєць 93-ї бригади Павло Юхимчук розповідає, що до повномасштабного вторгнення певний час служив у зоні АТО, а в 2018 році отримав пропозицію працювати у військкоматі. Він радо погодився, адже тоді у нього народились діти.

Певний час чоловік мешкав в одному з райцентрів області разом з родиною. Та після 24 лютого одразу вирішив знову йти на війну.

Крик душі — треба бути там. Крім того, ті люди, з якими я служив у 2016 році, вони там вже були.

— Дзвонять, питають: “Ти де?”. А я папірці там розкладаю.

З військкомату чоловіка не хотіли відпускати, та він звернувся до частини, в якій служив під час мобілізації. Так вже у середині квітня опинився на Ізюмському напрямку та боронив від росіян Харківщину.

Від серпня підрозділ Павла працював під Бахмутом. Він каже — там почалися ближні бої, а проти українських захисників воювали вагнерівці, а за ними завжди йшли колишні в’язні та бійці так званої ДНР. Після розгромів вороги залишали як вбитих, так і власні рюкзаки з награбованим.

А потім почалися так звані “м’ясні штурми”. Кожні годину чи півгодини на вас йде відділення у вісім-десять осіб. І так може буть весь день та всю ніч.

Під час оборони Бахмута Павло був двічі поранений та двічі контужений. Втім, максимум за десять днів повертався у стрій. Та після бою 27 січня боєць і досі лікується.

Тоді з побратимами вночі виконували наказ відбити у росіян позицію, та сили були нерівними. Наші бійці потрапили під мінометний обстріл та зазнали поранень.

Одна з мін розірвалася біля Павла і посікла лівий бік. Уламки влучили у ногу, спину та перебили руку. А від серйозного травмування тулуба врятував магазин патронів і телефон, які взяли на себе гострі уламки.

Читати на тему

Змінив гітару на зброю! Історія директора музичної школи, що вступив до лав Нацгвардії, але не покинув творчості

Директор музичної школи розповів, як мріє її відбудувати та провести концерт до перемоги.

Друзі вже придбали Павлу інший телефон. Він нині на лікарняному — вогнепальний перелам руки лікуватиме ще мінімум два місяці. Та боєць каже, що постійно на зв’язку зі своїми побратимами й дуже хоче повернутися.

Якщо зараз ми тут не переможемо, то наші діти десь за 15 років теж можуть бігти в ці м’ясні штурми десь у Польщі чи Прибалтиці.

З наслідками поранення тепер намагається впоратись й Олександр Філліпов. Чоловік втратив руку в боях на Донеччині, але став справжнім героєм для свого сина. Читай історію військового, що з протезом продовжує службу і хоче наближати перемогу.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!