Боєць 93-ї бригади Павло Юхимчук розповідає, що до повномасштабного вторгнення певний час служив у зоні АТО, а в 2018 році отримав пропозицію працювати у військкоматі. Він радо погодився, адже тоді у нього народились діти.
Певний час чоловік мешкав в одному з райцентрів області разом з родиною. Та після 24 лютого одразу вирішив знову йти на війну.
Крик душі — треба бути там. Крім того, ті люди, з якими я служив у 2016 році, вони там вже були.
— Дзвонять, питають: “Ти де?”. А я папірці там розкладаю.
З військкомату чоловіка не хотіли відпускати, та він звернувся до частини, в якій служив під час мобілізації. Так вже у середині квітня опинився на Ізюмському напрямку та боронив від росіян Харківщину.
Від серпня підрозділ Павла працював під Бахмутом. Він каже — там почалися ближні бої, а проти українських захисників воювали вагнерівці, а за ними завжди йшли колишні в’язні та бійці так званої ДНР. Після розгромів вороги залишали як вбитих, так і власні рюкзаки з награбованим.
А потім почалися так звані “м’ясні штурми”. Кожні годину чи півгодини на вас йде відділення у вісім-десять осіб. І так може буть весь день та всю ніч.
Під час оборони Бахмута Павло був двічі поранений та двічі контужений. Втім, максимум за десять днів повертався у стрій. Та після бою 27 січня боєць і досі лікується.
Тоді з побратимами вночі виконували наказ відбити у росіян позицію, та сили були нерівними. Наші бійці потрапили під мінометний обстріл та зазнали поранень.
Одна з мін розірвалася біля Павла і посікла лівий бік. Уламки влучили у ногу, спину та перебили руку. А від серйозного травмування тулуба врятував магазин патронів і телефон, які взяли на себе гострі уламки.
Друзі вже придбали Павлу інший телефон. Він нині на лікарняному — вогнепальний перелам руки лікуватиме ще мінімум два місяці. Та боєць каже, що постійно на зв’язку зі своїми побратимами й дуже хоче повернутися.
Якщо зараз ми тут не переможемо, то наші діти десь за 15 років теж можуть бігти в ці м’ясні штурми десь у Польщі чи Прибалтиці.
З наслідками поранення тепер намагається впоратись й Олександр Філліпов. Чоловік втратив руку в боях на Донеччині, але став справжнім героєм для свого сина. Читай історію військового, що з протезом продовжує службу і хоче наближати перемогу.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!