Боєць-камікадзе підірвав бліндаж: воїни опинилися під завалами, але вижили

Піхотинці 60-ї окремої механізованої бригади Олег, Сергій та Дмитро протягом місяця тримали оборону на Лиманському напрямку та відбивали штурми зі свого укріплення.

Згодом ворог закидав їх м’ясом та все ж доніс вибухівку до бліндажа, але воїни вижили й змогли дістатися стабілізаційного пункту. Про неймовірну історію порятунку читай далі.

Як троє піхотинців вижили після скиду міни на бліндаж

Коли ці воїни перетнули поріг стабпункту, закінчився їхній титанічний шлях кількамісячної довжини. Піхотинці з позивними Шум, Панда та П’євар тримали оборону на Лиманському напрямку. До росіян залишалося кількасот метрів.

Описати те, що відчули й побачили ці воїни, неможливо. Ось так про пережите розповідає Шум.

— Пекло кожен день, починаючи з четвертої ранку і закінчуючи до дев’ятої вечора. Летить все, що є у них: “гради”, танчики, САУ. Піхота лізе постійно. Там все устелено їхніми трупами. Але йдуть, попри всі втрати.

І так щодня, місяць за місяцем, росіяни сточували об них своїх штурмовиків. Хлопці лише сподівалися, щоб наші вчасно доставлять БК і провізію, аби продовжити тримати оборону. Та врешті ворожий боєць-камікадзе все ж добіг до їхнього бліндажа.

А ми якраз думали: “Якщо забіжать, поставлять ТМ (протитанкова міна — ред.), ж*па буде”. І ось вони забігли, взагалі без нічого, кинули заряджений ТМ на дах. Він вибухнув, нас придавило плитою.

Бійці подолали 11 км болотами й посадками, аби вижити. Військовий Панда постраждав найбільше. Воїна привалило бетонними перекриттями, рухати міг лише однією рукою. Нею, каже, і намагався відкопатися. В цей час рашисти продовжували бити по руїнах дронами. У безвихідній ситуації врятував випадок.

— Сергій залишився в бійниці. Якби не він, нас би не відкопали.

А ось так цей момент згадує сам Сергій.

— Я був у бліндажі з автоматом. Побачив, як пробіг окупант. Я одразу спустився і сказав, що біжить. І одразу цей вибух.

Почувши голос побратимів з-під завалів, Сергій почав копати. Спочатку визволив Шума, далі разом рятували Дмитра.

4-5 годин ми його витягали з-під завалів. Десь об 11 годині дня ми його звільнили.

Читати на тему

Я думала про смерть… Як волонтери рятують дружин та дітей загиблих військових

Як волонтери з Camp+ витягують рідних загиблих військових з самого дна.

Відтак була важка і виснажлива дорога до стабпункту. Спочатку хлопці перейшли до сусідньої позиції. Там довелося чекати 12 днів на чисте небо. Рухалися лише у сутінках. Допомогли й наші дрони, які провели піхотинців умовно безпечною дорогою.

Важко виходити, місцевість така, що болото по пояс, через ліс. А по лісу бігають ці створіння, яких ми не дуже поважаємо.

Подолати цей шлях допомагала думка про дім та рідних. Справжнє диво, але травми у хлопців переважно легкі. Медики кажуть, що важливим внеском у порятунок став постійний контакт піхотинців з командуванням, адже вони розуміли, що їх ніхто не кинув.

Попри побачене і відчуте, П’євар, Панда та Шум налаштовані повернутися і битися далі.

Цю роботу треба робити, тому що, якщо опустити руки й піти назад, то що, він (ворог — ред.) буде завтра вдома у ворота стукати? Це наша країна і нам не потрібно, щоб хтось інший хазяйнував.

В цей час на позиціях вони стали справжньою родиною, трьома братами, які завжди прикривають один одному спину. Так само разом вони рушають на відпочинок.

Нещодавно ми також розповідали дивовижну історію виживання бійця Чітоса. В окопі він з побратимами самотужки копав криницю, щоб мати воду.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!