Російські снаряди руйнують будинки та забирають українські життя вже дев’ять років, та останній рік роблять це особливо інтенсивно.
Чи не найболючіша рана великої війни — знищене до фундаменту півмільйонне місто Маріуполь. Під його стінами поховали незліченну кількість життів.
Яке пекло на землі пережили маріупольці та їхнє місто, згадуємо у річницю повномасштабної війни.
24 лютого — початок
24 лютого — перші обстріли передмістя Маріуполя. Російська навала з усіх боків суне на місто, яке не скорилося у 2014.
Наші воїни відбивають перші атаки, палають російські танки й окупанти. Мешканці півмільйонного Маріуполя не поспішають виїжджати, впевнені — місто знову вистоїть.
Ніхто не очікував, що росіяни так швидко просунуться з півдня, а на четвертий день підійдуть до Маріуполя ще й із заходу.
Березень
Вже з 1 березня місто беруть в оточення, обстріли посилюються, росіяни б’ють по критичній інфраструктурі. Через це у Маріуполі зникають усі комунікації: світло, вода, тепло, інтернет, зв`язок.
Починається справжнє пекло — росіяни стріляють по житлових кварталах з усього, що мають. Та місто не падало, а окупанти не могли здолати оборону.
Через це ворог почав скидати потужні авіаційні бомби, нищити будівлі, вбивати людей з танків, підключати кораблі та артилерію. Лише 13 березня на місто скинули сотню авіабомб.
Після масованих атак до лікарень звозили сотні поранених. Постраждалих не встигали приймати. Уся підлога лікарні була встелена людьми. Та рятували життя навіть за таких умов, оперували на підлозі, без води та у холоді.
Кожен кричав, уявляєте 30-40 поранених і одночасно вони кричать від болю, ділиться дитячий хірург Олександр Мартинцов.
Далі на Маріуполь чекало ще одне потрясіння — цинічний авіаудар по пологовому будинку.
Вже в середині березня гуманітарна проблема набула катастрофічних масштабів — закінчувалася їжа, вода, люди вмирали без ліків та від холоду. Усі чекали на евакуацію.
Евакуація та Азовсталь
Порятунок у вигляді евакуації маріупольцям обіцяли від драмтеатру. Тож люди приїжджали туди цілими родинами, але коридору не було, і вони залишалися.
Під спорудою було одне з небагатьох бомбосховищ, здавалось би, тут люди в безпеці. Але 16 березня росіяни скинули на драмтеатр півтонну авіабомбу — просто на концертний зал. Люди в епіцентрі вибуху не мали шансу вижити.
Усі розуміли, що треба виїжджати самим, адже шанси загинути в місті, надзвичайно високі. Евакуаційні колони росіяни обстрілювали. Тому люди йшли пішки 22 км до місця, звідки вирушали автобуси на Запоріжжя.
Після 20 березня в місті почалися важкі бої. Захисники Маріуполя героїчно тримали оборону, але сили були нерівними. Українські війська були вимушені відійти до заводу Азовсталь, там ховалися і цивільні.
Попри постійні обстріли та бомбардування, нелюдські умови, українські воїни боролися за Маріуполь 86 днів, 82 — у повному оточенні.
Весь цей час вони стримували 15 тисяч росіян, готових піти на запорізький напрямок. Деблокувати місто було неможливо.
16 травня оборонці отримали наказ від Головнокомандувача зберегти свої життя, так вони потрапили в полон. Частина воїнів вже звільнена, але 700 героїв з Азовсталі досі у полоні.
Саме місто Маріуполь — знищене на 80%, а росіяни замітають там сліди своїх злочинів. Скільки людей загинуло в місті — невідомо. За попередніми підрахунками від 20 тисяч до понад ста тисяч.
Вже минула річниця від дня, коли змінилося життя усіх, повномаштабного вторгнення. Українські жінки розповідають, яким став для них рік повномасштабної війни.
Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.
Фото: Getty Images