Сучасний світ, де панують доктрини мегапродуктивності та успіху, не знає жалю. Він кидає на тебе тінь очікувань, порівнянь та тиску, диктуючи, що ти маєш встигнути зробити до 20, 25, 30 років тощо.
Одне з питань, де ти можеш відчувати тиск, стосується переїзду від батьків та окремого життя. Та чи дійсно нам це життєво необхідно?
Про те, коли найкращий час, щоб з’їхати від батьків, як на дорослу людину впливає життя з батьками та як наважитися на переїзд, розповів сімейний психолог та психотерапевт Роман Мельниченко.
У багатьох країнах світу тривале проживання з батьками — це нормально. Наприклад, досить пізно починають окреме життя в Іспанії, Швеції тощо.
На це впливає загальна культурна особливість та рівень життя. Там люди можуть дозволити собі жити з батьками й досліджувати, чим саме вони хочуть займатися.
А яка картина спостерігається в Україні? Психолог Роман Мельниченко розповів, з якого моменту найкраще починати окреме життя і чим це обумовлено.
Загалом, зазначив Роман, в сучасному світі діти довше живуть з батьками, ніж раніше. Спостерігається тенденція, що вони можуть залишатися під батьківським крилом до 25, 30 і навіть 35 років.
На це впливають різні причини. Зокрема, матеріальні чинники та загальний рівень інфантильності дітей.
Якщо раніше було некомфортно жити з батьками, тому що в тебе є партнер, ви ведете спільний побут та народжуєте дітей, то зараз люди можуть вільно зустрічатися й при цьому жити з батьками.
Адже вік, коли люди готові заводити сім’ю та вступати у серйозні сосунки зі спільним побутом, значно посунувся.
Це, як стверджує психолог, є маркерами, що дорослішання йде повільніше. Саме тому сьогодні нема єдиної правильної дати, коли можна сказати, що треба з’їхати.
Оптимальний показник, — розповідає психотерапевт, — коливається від 18 до 25 років. Щоб визначити комфортний час для себе, варто дивитися на загальні критерії, якими можна керуватися у рішенні з’їхати.
— Так, наприклад, якщо ти починаєш вчитися, то найкраще відразу мати намір відселятися, — каже Роман.
Також критеріями, які можуть вплинути на це рішення, є: наявність серйозних стосунків, дітей, матеріальна ситуація, стабільна робота, більші фінансові цілі, наприклад, покупка власного житла.
Окреме життя від батьків — один з необхідних бустерів для сепарації. Інакше людині важко буде відчути свою дорослість.
Та тривале життя з батьками впливає не лише на рівень сепарації, а й на згасання в усіх сферах життя: від заробітку до стосунків.
Це показали дослідження, — розповів Роман Мельниченко. — За результатами, якщо дитина надовго затримується в батьків, потім їй стає дедалі важче піти.
Коли ти живеш з батьками, то так чи інакше якісь матеріальні потреби в тебе забезпечені: наприклад, є де жити, не треба платити за комунальні послуги, відповідно, не потрібно більше заробляти. Отже, не відбувається необхідний для самої людини ріст.
Роман Мельниченко розповів, що тривале проживання з батьками розвиває інфантильність. Під інфантильністю психолог має на увазі те, що діти дорослішають повільніше.
Це впливає на те, що люди пізніше починають стосунки й заводять власну сім’ю, беруть відповідальність за своє життя та починають розвиватися у професійній діяльності.
Одним із важливих наслідків того, що людина живе зі своїми батьками, є обмежене спілкування з друзями й потенційним статевим партнером.
Відповідно, в цій сфері у людини теж починається занепад. Виходить, чим довше людина житиме з батьками, тим складніше їй буде знайти хорошу пару.
Якщо така дитина одна у батьків, то розвивається не лише інфантильність, а й певна егоїстичність.
Тобто коли вона вступає у стосунки з іншими людьми, то більше схильна до егоцентризму та індивідуалізму, ніж інші, а також рідко поступається своїми бажаннями.
— Простіше кажучи, людина переконана, що всі навколо повинні задовольняти її забаганки. Така ж тенденція спостерігається й у її стосунках з оточенням. Через це важко з кимось сходитися й жити, — додав Роман.
Звідси можна виокремити основні пункти, чому ж дорослим все-таки варто жити окремо від своїх батьків.
Окреме життя однозначно збільшує рівень відповідальності. Натомість проживання з батьками сприяє інфантильності й незрілості, — підсумовує експерт.
Можна подумати, що ще одним мінусом життя з батьками буде тиск та зневага соціуму. Однак експерт Роман Мельниченко має іншу думку.
Зокрема, він не вважає, що можуть виникнути особливі проблеми зі стосунками у соціумі, адже іншим, в цілому, байдуже.
Хто може звертати увагу на це — потенційні партнери. Якщо ми знайомимося з кимось, але при тому живемо з батьками, це може знижувати нашу цінність на ринку стосунків.
Якщо людина працює й відкладає гроші на покупку власного житла, то життя з батьками виправдане. Завдяки цьому в досить молодому віці вона зможе з’їхати у власне помешкання.
Однак якщо ж людина витрачає тільки на свої задоволення, то це свідчить про уникнення відповідальності.
Дізнатися, бере людина відповідальність чи ні, можна за допомогою простого запитання, — каже психолог. Достатньо почути аргументацію, навіщо вона це робить.
Та це не єдиний випадок, коли життя з батьками є доречним та виправданим. Серед інших може бути: втрата роботи, проблеми зі здоровям у людини чи у її рідних.
Також потреба батьків у підтримці, наприклад, смерть одного з них або хвороба, через яку людина потребує догляду.
Крім того, виправдано приїжджати в гості до батьків і бути з ними кілька тижнів, якщо це влаштовує усіх. Нормально приїздити зі своїми дітьми та лишатися на кілька днів.
Як ми вже зазначили, чим довше людина живе з батьками, тим важче їй покинути батьківський дім. Тож у порадах Роман Мельниченко звертає увагу на вік людини.
Якщо має намір переїхати людина між 25 і 30, то вона може відчувати ризик. Це страшно, адже це свідчить про сепарацію, відокремлення та взяття відповідальності.
У такому разі потрібно усвідомити: я просто боюся брати повну відповідальність за своє життя, але мені доведеться це зробити, — радить психотерапевт.
Якщо людині 30 років і більше, то перед переїздом слід піти до психолога і розібратися, чому вона досі цього не зробила.
Оскільки можуть бути певні психологічні проблеми, через які вона не може піти у самостійне життя. Треба знайти причину цим станам, щоб мати змогу рухатися далі.
Якщо йдеться про людей старше 35 років, то однозначно треба звертатися до психолога й розбиратися, що трапилось.
За такий тривалий проміжок проживання з батьками могли сформуватися співзалежні моделі поведінки. Над цим потрібно попрацювати, і тоді людина зможе змінити ситуацію, адже самостійне життя того варте.
— Коли людина все-таки бере відповідальність за своє життя, вона відчуває великий прилив енергії та задоволення, — підсумовує Роман Мельниченко.
Якщо ти все-таки наважився(-лась) на окреме життя і вже цікавишся цінами на нерухомість, то читай, що відбувається на ринку та де найдешевші ціни на оренду житла.
Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.