Треба прибирати ім’я Чайковського! Композиторка Алла Загайкевич про перейменування музичної академії та розвиток нашої музики

Алла Загайкевич — українська композиторка, голова Асоціації електроакустичної музики України, лауреатка премії Women In Arts. The Resistance, колишня викладачка Національної музичної академії.

Алла Загайкевич активно виступала і досі підтримує перейменування Академії, яка поки зберігає ім’я російського композитора Петра Чайковського. Навчальний заклад розташований у серці Києва — на Майдані. Поруч можна бачити сотні прапорців — акція Залиш прапор, якщо знаєш когось, кого вбила Росія.

Сотні прапорців, що символізують кількість загиблих, та Національна академія, що зберігає ім’я представника країни-терориста. Просто не вкладається у голові, чому це досі так.

Вікна поговорили з Аллою Загайкевич про ініціативи щодо перейменування академії та чому цього не хочуть робити. А також про впізнаваність української музики за кордоном, її зміну та рівність прав у цій сфері.

Про перейменування музичної академії

— Вже довго ведеться боротьба за перейменування Національної музичної академії. Ви працювали там і були однією з тих, хто підтримував і досі підтримує перейменування. Як персонал академії боровся за це, які проводилися акції?

— Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я дізналася, що театр російської драми ім. Лесі Українки дуже швидко зреагував на початок активних воєнних дій. Вони буквально наступного дня ухвалили рішення, що словосполучення “російська драма” для них взагалі не актуальне. Театр безпосередньо щодня комунікує з соціумом, публікою, громадянським суспільством. Врешті, театр — це щось дійсно живе. Це набагато відкритіший організм, ніж консерваторія. Після цього я подумала, що треба діяти і нам.

У березні написала у групу нашої кафедри з пропозицією скласти листа до вченої ради академії про перейменування. У відповідь була тиша.

Потім стало виникати таке словосполучення, і про нього говорили усі: “Не на часі”. Перейменування академії — не на часі.

Уже 5 квітня був опублікований відкритий лист музикознавчої спільноти України. Там йшлося про те, що змінилося з початку повномасштабної війни для України, нашої культури, як формується культурна політика під час війни, як ми вимагаємо поставити на паузу співпрацю з російською мистецькою спільною, про музику, про Чайковського… Його підписала велика кількість музикознавців, композиторів, але жодної реакції від адміністрації консерваторії не було.

7 квітня з’явився відкритий лист до колективу Національної музичної академії України від знаної музикознавиці Олени Корчової. Власне, вона промовила усі вимоги та аргументи неможливості зберігати ім’я Чайковського в назві Національного музичного закладу України. Дуже детально, емоційно аргументовано.

Реакції знову не було жодної.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от kyivconservatory (@kyivconservatory)

У червні був дуже неприємний момент. Тоді вчена рада академії таки зібралася, і члени ради підписали лист до Володимира Зеленського, Верховної Ради з вимогою зберегти ім’я Чайковського у назві. Це було страшенно дивно, адже у вченій раді присутні найвпливовіші постаті української музичної спільноти.

Це було так принизливо. Це була ніби наруга над українською патріотичною спільнотою.

Адміністрація займає ніби антиукраїнську позицію. При цьому керівники кажуть, що діють у правовому полі. Щойно буде державне законне рішення, вони змінять назву.

Зараз немає закону, який би прямо вказував на неможливість збереження ім’я Чайковського. 

— Як вважаєте, чому ця назва вкорінилася і досі її не хочуть змінювати?

— Очевидно, тут музика розглядається як щось таке, що є поза політикою. Є інерція розвитку української культури, яка увесь час була в тіні російської. Я насправді думаю, що для них (викладачів закладу — ред.) не існує української культури як самодостатньої. Я маю досвід навчання у консерваторії, у 1990 році її закінчила. Пам’ятаю, що викладачі, які досі працюють (особливо з кафедри фортепіано загального фортепіано), дуже неохоче реагували на наші студентські пропозиції пограти українську сучасну музику.

Я думаю, що вони нікуди не ділися. Так і не помітили, що сформувалася незалежна Україна, її яскрава ідентичність та музика.

Академія отримала ім’я Чайковського під час сталінського терору. Музика цього композитора звучить як бренд тоталітаризму, а зараз —  путінського режиму. 

Я композиторка української сучасної музики, я не вивчала все своє життя Чайковського. Але є люди, які це робили. Вони знають, що це ім’я з’явилося не тому, що, наприклад, Чайковський вплинув на формування всієї української музичної мови.

Невже можна говорити про якийсь вплив Чайковського на українських сучасних композиторів? Звичайно, ні! 

У Європі є напрямок музикознавства — музика в часи конфліктів.

У Монреалі мені довелося вислухати жахливу доповідь про те, що Україна використовує музику для пропаганди насилля, націоналізму та мілітаризму.

Це висновок був зроблений з аналізу концертів на підтримку України з відкритих джерел. Я була шокована… А ми тут зберігаємо ім’я Чайковського.

— На вашу думку, в честь якого українського композитора варто назвати академію? Чому?

— Оскільки я представляю саме композиторську спільноту, та розмірковуючи над тим, які взагалі є перспективи розвитку української музики в майбутньому, я б пропонувала ім’я Бориса Лятошинського як композитора, який виховав найактивнішу, дійсно репрезентативну спільноту композиторської сучасної музичної школи.

В принципі, це і є засновник української сучасної музичної школи, сучасної української музичної мови.

Серед його учнів Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Леонід Грабовський та інші. 

Лятошинський першим утворив масштабні музичні форми, про нього говорять як засновника сучасного музичного симфонізму. Масштаб особистості — співмірний з тими перспективами, які лежать перед українською музикою і музичною культурою загалом.

Це зв’язок з усіма напрямками мистецтва. Лятошинський репрезентував частину музики України 1920-х років.

Тобто це було б підтягування  контекстів “наших 1920-х” та  “Київського аванґарду 1960-х”, що дуже важливо. Часи прориву українського вільного мистецтва.

— Чи знаєте ви, як ставляться до перейменування академії студенти? Чи підтримують вони це рішення?

— Студенти навчаються дистанційно, змішано та аудиторно. Вони ходять на навчання, хвилюються. З травня 2022 року студенти проводили опитування, писали листи, звернення. Врешті це продовжилося мирним пікетом 16 березня 2023 року, коли студенти ініціювали мирну акцію про незгоду з іменем російського композитора в назві Академії на Майдані. Вони були завжди активними були, виступали і на обговореннях. 

Читати на тему

Завдяки музиці нас робили частиною їхнього інформаційного простору. Валерій Харчишин про заборону російської музики

Український рок-музикант розповів, чому українці так довго слухали російську музику.

Про електроакустичну музику

— Ви голова Асоціації електроакустичної музики України. Чому обрали саме цей стиль? Що можете сказати про його розвиток в Україні та світі?

— Це не стиль. Це напрям, який утворився в європейській сучасній музиці, зокрема і в українській, починаючи з другої половини 20 сторіччя. До речі, електроакустична музика, як і весь музичний аванґард, була дуже тісно пов’язана із закінченням Другої світової війни.

Це була ініціатива американської спільноти, рух за перезавантаження німецької культури. Було зрозуміло і в Європі, і в Америці, що німецька музика періоду геноциду та голокосту, концтаборів має бути перезавантажена. Так виникла і Дармщтадська школа.

Власне, електроакустична музика в Україні була представлена у 1960-ті роки творчістю Віталія Годзяцького, пізніше — Святослава Крутикова, Олександра Нестерова. Далі вона активізувалася так само як усюди у світі — з початком ери персональних комп’ютерів у 1990-ті.

Починаючи з 2000-их, електроакустична музика стала дуже присутньою в Україні. Перший лейбл електроакустичної музики — Nexsound, створений у 2000 році. Електроакустичну музику вивчають студенти. Є композитори, які працюють в класичному напрямі та саунд-артисти — в експериментальному. Можу сказати, що ми непогано рухаємося в розвитку електроакустичної музики.

Читати на тему

Є одна основна мета — бути корисним своїй країні. Щире інтерв’ю композитора та благодійника Євгена Хмари

Композитор Євген Хмара розповів про свою культурну місію і поділився особистими переживаннями щодо війни в Україні.

Ставлення до української музики за кордоном

— Ви мали змогу працювати за кордоном. Як там сприймають українське мистецтво, зокрема, музику? 

— Сучасне музичне мистецтво повністю пов’язане з тими інституціями, які його репрезентують, підтримують, фінансують. Оскільки Україна практично ніколи не вкладала коштів у просування своєї сучасної музики, на відміну від Росії, то українську музику знають дуже погано. 

Раніше це були ініціативи окремих виконавців. Якийсь диригент міг знайти партитуру Сильвестрова, наприклад, або йому розповів інший композитор про його існування. Поки у нас не було системи репрезентації української музики за кордоном. Зараз вона вже з’явилася разом з появою Українського інституту та відділом музики у ньому.

У Відні під час проведення року української культури в Австрії у 2019 році, до прикладу вперше прозвучала симфонічна музика Бориса Лятошинського.

Це був шок для більшості аудиторії. У європейських країнах зі сталою культурою, як-от Франція, Німеччина, Австрія, українську музику знають дуже погано. Бо не існувало системи її репрезентації. Тепер це стало налагоджуватися. 

— Як ставляться ваші колеги за кордоном до російської музичної творчості зараз? Як вони ставляться до закликів бойкотувати російську культуру?

— Я думаю, що це залежить від жанрів, охоплення аудиторії, виду мистецтва тощо. Якщо це якесь експериментальне мистецтво, та сама електроакустична музика, реакція дуже швидка.

На фестивалях, де є українська електроакустична музика, немає російської.

Але якщо йдеться про якісь проекти, де є хор, оркестр, опера, це, на жаль, продовжується. Якщо це якесь планове господарство, наприклад, якісь вистави були заплановані ще п’ять років тому, то мало хто з менеджерів оперних театрів їх скасовує. Поляки відразу відмовилися. У Польщі заборонене виконання російської музики. В якихось інших країнах, наприклад, в Австрії чи Франції, це продовжується, наскільки мені відомо. 

У нас є такий конфлікт навіть з колегами з електроакустичної музики, який досі не вирішився. Наша асоціація електроакустичної музики входить у міжнародну конфедерацію. Я помітила, що кілька членів ради беруть участь у фестивалях електроакустичної музики у Москві та Петербурзі онлайн. При цьому вони кажуть, що беруть  участь на приватній основі та не представляють всю конфедерацію. 

Аргументи: хочемо підтримати колег, які потерпають, хочемо підтримати мистецтво і взагалі — ми за мир. Сумно…

Читати на тему

Перевір, чи спонсоруєш тероризм: що таке музична мобілізація і чому до неї варто долучитись

Полюбляєш російські треки — спонсоруєш тероризм. Чому від них потрібно відмовитись, докладно пояснили у Мінцифри.

Про рівність прав у музиці

— Зараз ми завжди говоримо про рівні права між жінками та чоловіками, але у різних сферах життя ще досі можна  помічати нерівність. Чи стикалися ви з гендерною нерівністю за свою кар’єру у музичній сфері? Чи є таке явище в Україні? Як це проявляється?

— Напевно, це більше якісь побутові історії. Коли почала займатися електроакустичною музикою, повернулася з Парижа, була якась недовіра, чи зможу я цим займатися… Комп’ютери, це ж наче не дівчача справа. Це трішки було смішно. 

Загалом, у музиці композиторок не менше, ніж композиторів. Можливо, на це вплинули 1990-ті роки. Тоді це вважалося “несерйозною професією”, адже нею багато грошей заробити не можна було. Тому чоловіки займалися чимось “серйозним”, а жінки писали музику. 

Зараз обов’язкове збереження гендерної рівності у програмуванні музики.

Нещодавно була така смішна ситуація. Молодий український піаніст планував програму в Німеччині та запитав, чи може виконати там мій твір. Я дивлюся на програму, а там, приміром, п’ять топових німецьких композиторів з великими масштабними творами, і піаніст просить поставити твір, написаний для мого сина 15 років тому. 

Я запитала, чому це так. Заради того, щоб просто був маленький твір від жінки? Це виглядало саме так, малесенький твір на чотири хвилини.

Це був явно такий гендерний стереотип — якщо жінка, то має бути щось маленьке та ніжне. Але переважно такі речі не трапляються.

— Як вважаєте, чому це відбувається і що треба робити, щоб уникати цього?

— Я думаю, що це загальний рівень розвитку громадянського суспільства у кожній країні. Це починається зі школи, з таких речей, як формування іншого способу контактів зі світом, сім’єю — те, що називається звичаєве право.

Мені здається, що в Україні вже є сформовані такі інституції, спільноти, ініціативи руху за права жінок, і вони дуже коректні. 

Читати на тему

Боротися не тільки з ворогом, а й із системою — військова про ставлення до жінок в армії та намагання щось змінити

Військова розповіла, яке упереджене ставлення досі існує до жінок в армії.

Як змінилася музика та робота у цій сфері за останній рік

— Цього року ви стали лауреаткою премії від ООН Жінки в мистецтві. Як змінилася робота жінок у мистецтві, зокрема, у музичній сфері, під час повномасштабної війни? Які з’явилися нові аспекти? 

— Через те, що ми всі стали дуже відкритими для світу шляхом інтернету, з перших днів повномасштабного вторгнення і мені, і всім моїм колегам, і жінкам зокрема, довелося багато спілкуватися з іноземцями, журналістами. З одного боку ми говорили про війну, про те, що відбувається поміж нами. Особливо у перші дні, коли до Києва підбиралися загарбники. Ми розповідали як мисткині і як люди, що живуть в цьому часі та просторі. Це було дуже важливо. 

Адже в принципі, великою мірою “про війну” ми дізнаємося саме з творів мистецтв воєнного часу або з творів, де присутня війна. Ми читали Фердинанда Селіна, і Курта Вонегута, слухали Щенберга, Ксенакіса, чи Булєза… Ми пишемо музику зараз.

Тобто функція комунікації і мистецької, і громадянської, і врешті-відкрито емоційно-жіночої працювала та працює досі.

— Як, на вашу думку, змінилася українська музика за останній рік?

— Мені здається, що війна поставила жорстку умову концентрації на власному відчутті музики. Коли композитори менше орієнтуються на виконавця, який це буде грати. Адже, якщо композитор знає, хто виконуватиме твір, він мимоволі вибудовує певний діалог, певні стосунки, відповідає на можливі якості виконавця, його естетику.

Зараз ми більше відчуваємо вагу часу, свого простору, внутрішнього стану.

Мені здається, музика стала більш усамітненою. Це дуже цікаво, я думаю, що це потім помітить публіка та музикознавці. Відчувається, що це інший період життя, творчості, інтонаційного самозаглиблення, інтровертності.

---

Раніше ми розповідали, як молода українська виконавиця Ізабелла Іващенко знайомить іноземців з українською культурою та проводить концерти для великої аудиторії.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Головне фото: Український інститут