Оперативна ситуація на фронті щодня рясніє контроверсійними подробицями: від успіхів на півдні до запеклих боїв на сході. Чи перейшла вже Україна до позиційної війни з Росією, чи втрутиться Білорусь і наскільки дієве та ефективне озброєння, що надсилають нам союзники — Вікна обговорили з військовим аналітиком Олегом Ждановим.
Герой нашого інтерв’ю як експерт щоденно розповідає мільйонам українців, як трактувати ті чи інші події на фронті на своєму YouTube-каналі Олег Жданов. А у розмові для нашого матеріалу аналітик ексклюзивно озвучив сценарій подальшого розвитку ситуації й відповів на запитання, за яких умов ЗСУ мають шанси деокупувати українські території.
— Щодня Генштаб доповідає про наступ ЗСУ на Південнобузькому напрямку. Які в нас шанси суттєво просунутися там незабаром і, як заявив президент Зеленський, коли ми можемо остаточно звільнити Херсон? Що змінилося на нашу користь на цьому напрямку?
— Змінилося те, що ми трішки накопичили сил, підтягнули резерви, і хоча нашої абсолютної переваги поки там нема, у нас ще є, на відміну від російських військ, мотивація на звільнення цих територій. У російських військ, вочевидь, мотивації немає вмирати за український Херсон, тому вони й не тримаються за ці оборонні рубежі, які вони там ретельно будували й продовжують, до речі, будувати.
На деяких напрямках ми дійсно маємо успіх, потроху просуваємося в бік Херсону. Протягом літа цілком можливо, що ЗСУ зайдуть в Херсон.
Річ у тім, що нам треба дочекатися постачання озброєння, яке нам обіцяє Захід. Ті наші очікування на кінець червня – початок липня, на жаль, сьогодні вже зміщаються на серпень. Після заяви міністра оборони Сполучених Штатів Ллойда Остіна ми розуміємо, що більш-менш великі надходження озброєння будуть до серпня. Ми повністю залежимо від постачання зброї нашими партнерами.
Специфіка напрямку, щоб зайти в Херсон, складна, тому що місцевість в основному степова. Вона добре прострілюється і нема де заховатися, нема за що зачепитися.
Але якщо ми будемо мати хоча б вогневий паритет реактивної артилерії, тоді у нас є надія, завдяки нанесенню вогневого ураження противнику, вибивати їх з цих рубежів і просуватися далі під прикриттям авіації й артилерії ЗСУ.
Ми змушені так робити, тому що, якщо ми не будемо застосовувати дистанційні засоби ведення війни, то будемо зазнавати великих втрат. І ці втрати можуть вплинути на якість наших наступальних дій. Тому, артилерія й авіація залишаються основними чинниками нанесення вогневого ураження противника.
— Якщо Південь буде звільнений, у нас є можливість йти на Крим у майбутньому? Чи можливе взагалі таке рішення?
— Це цілком імовірний сценарій, якщо ми звільнимо Херсон, якщо у нас буде відповідне угрупування військ і ми будемо просуватися в бік російського кордону. Тоді ми дійдемо до Перекопська і до Чонгара.
А далі треба буде розв’язувати питання стосовно того, наскільки для нас це буде можливо: наскільки Крим буде укріплений на той момент і яка кількість російських військ буде присутня у Криму.
Якщо кількість російських військ буде малою, щоб зупинити ЗСУ, то треба заходити й проводити військову операцію. Але в будь-якому випадку вирішувати буде президент на підставі доповіді Генштабу.
Проблема первинного входу у Крим ще може бути географічна — невелика частина суходолу для проходу військ.
Якщо російські війська зроблять те, що не зробили ми свого часу, а саме зосередять там достатню кількість військ і артилерії, щоб унеможливити наш вхід, от тоді для нас це буде проблема. А якщо вони будуть відступати й у них не буде достатньої кількості військ для того, щоб зробити там надійний вогневий заслон, тоді ми можемо спокійно входити й просто розвивати наступ на території півострова.
— Які шанси, що росіянам вдасться взяти Сєвєродонецьк і Слов’янськ, куди вони зараз кидають чимало сил? Чи означає це, що Донбас буде втрачено у межах областей у майбутньому? Чи стане нам сил вигнати росіян звідти?
— Росіяни ще можуть лізти й далі, але у них немає оперативних резервів. Вони перекидають з інших напрямків війська.
Вони маневрують військами всередині України, а свіжих батальйоно-тактичних груп на сьогодні ще нема. І щоб їх сформувати, їм потрібна пауза.
Ми таку паузу їм надавати не будемо, а будемо намагатися далі наносити вогневе ураження з метою виснаження угруповань російських військ. І от це дає нам шанс на те, що виснаження все ж таки настане, тобто кількість розгромлених військ буде перевищувати ті поповнення, які ідуть з Російської Федерації. Тоді в нас є шанс на звільнення цих територій.
— Ви розповідали раніше, що Лукашенко може віддати наказ наступати на Україну, хоч далеко білоруси не просунуться. Чому ця можливість є зараз? Чи свідчить це про безнадійність дій російської армії самотужки?
— Річ у тім, що загроза з боку збройних сил Білорусі виникла не вчора. Вона існує з першого дня війни. Лукашенко намагався налякати нас, що він ось-ось вступить у війну. Так, ми дивилися на соціологію — які настрої в армії та в білоруському суспільстві. Але така загроза існує досі.
Зараз Лукашенко грає вже більш серйозно в тому сенсі, що розгортає збройні сили, постійно проводить навчання. З одного боку, це можна розцінювати як підготовку до війни, а з іншого — як затягування часу щодо невступу до війни. Дійсно, місцевість півночі України не найбільш сприятлива для того, щоб вводити війська і розвивати наступ. Тільки на вході вже можна отримати нищівну поразку від ЗСУ, і на цьому весь наступ зупиниться.
А що буде далі з самим Лукашенком — можна тільки здогадуватися. Що з ним зробить білоруський народ за такий ганебний вчинок?
Але все одно Лукашенко грає в цю гру, ніби “ми готуємось до війни, але поки не готові”. І загроза залишається, ми не можемо скидати її повністю з рахунків. Для Російської Федерації це має дуже велике значення як політичне, так і воєнне.
Річ у тому, що якщо Білорусь втручається, то Україна буде змушена воювати на два фронти. А це дуже велике навантаження, ще ніхто не вигравав війну на два фронти. Другий момент — Росія покаже всьому світу, що в неї є підтримка, є союзники, які готові не просто політичними заявами підтримувати РФ, а готові воювати за Росію. Тому, загроза є. Можна залишити вірогідність наступу Білорусі 50 на 50.
— Україна оптимістично сприйняла новину про ленд-ліз і західні постачання зброї. Чи можна сказати, що допомога союзників вже нам допомагає отримати перевагу над ворогом? Чи дала ця підтримка наразі бажаний ефект?
— Так, цілком. Фактично ми на сьогодні воюємо шляхом західних постачань. Наша стара техніка, що ще залишилася неушкодженою, плюс постачання західних партнерів – це і є оснащення ЗСУ. До речі, британські бронетранспортери вже їздять Донбасом, артилерія працює, комплекси Гарпун заступили на бойове чергування. Зараз нам ще трошки нададуть ракет за кількістю кораблів чорноморського флоту.
— Як змінилася тактика Росії? Ми вже перейшли до позиційної війни?
— На жаль, росіяни нав’язали нам позиційну війну. Сьогодні вони не роблять карколомних кроків, бо бачать, що ініціатива на їхній стороні. Вони переважають в чисельності, у вогневій міці й нав’язують позиційну війну. Їм ця тактика знайома, зрозуміла, а для нас це, на жаль, крок назад.
Ми не можемо вести маневрову оборону, як це було в перший період війни, тому не можемо наносити їм значне вогневе ураження. Ви подивіться, наскільки впали втрати противника на сьогодні у порівнянні з першим етапом війни. І це дає їм впевненість в тому, що вони нас все ж таки дотиснуть. Але у них не виходять, попри те, що вони не шкодують ні людей, ні техніки. Вони розуміють, що в них є запаси і в людях, і в техніці.
Була така інформація ще на початку війни, що коли Путіну перший раз доповіли кількість втрат, яка складала 10-11 тисяч, він сказав: “Ніякі втрати не можуть бути у порівнянні з тим, що ми отримаємо в разі перемоги”.
Тобто, він сказав: “30-50 тисяч втрат — це допустима ціна в результаті перемоги”.
Для нього така кількість вбитих — взагалі не проблема. Сьогодні розвідка дає таку інформацію: до міноборони РФ надійшло 42 тисячі звернень щодо місцеперебування військовослужбовців, які проходять службу в Збройних силах Російської Федерації. Тобто, росіяни вже шукають 42 тисячі осіб. Їх міністерство оборони не знає, що відповісти на ці запити.
— Як наша армія еволюціонувала за своєю потужністю і досвідом у цій війні? Які уроки ми отримали й чи є нам чого повчити світ?
Будь-яка армія міцніє, коли вона набуває бойового досвіду. У нас цей бойовий досвід іде щодобово. І кількість людей, які пройшли війну, зростає щодня. Вони можуть передавати досвід тим, кого мобілізують сьогодні. Ми вчимо, ми готуємо нових бійців і потім вони потрапляють на фронт. Але не так, як у Російській Федерації — там фактично ненавчених і непідготовлених людей кидають у бойові дії. Але складність полягає у тому, що ми маємо наразі ніби-то шалену цифру військових — 700 тисяч.
Але я нагадаю, скільки у нас кордону із ворогами – дві з половиною тисячі лише суходільного. І ми змушені наші 700 тисяч людей розтягнути вздовж усього кордону.
Ми не можемо зібратися докупи, бо тоді треба буде зняти війська в Чернігівській, Сумській області, в Рівненській, Волинській. І що тоді? Відкрити кордон? На жаль, ось така вимушена ситуація.
— Західні чиновники нещодавно заявили — повідомляє CNN — про три сценарії розвитку подій, один із яких наразі це глухий кут, де жодна зі сторін не досягає успіху. Другий — перемога Росії на Донбасі й третій — зупинка наступу росіянами, видана за перемогу. Який з цих варіантів ви зараз бачите найбільш вірогідним?
— Є два чинники, які дозволяють зробити певний висновок стосовно цього матеріалу у CNN. Перший — там немає оптимістичного сценарію, де Україна перемогла.
І друге — цей матеріал повністю є протилежністю зовнішньої політики Білого дому.
Тому, я роблю висновок, що це суто замовний матеріал, який замовили лобісти російських інтересів у США. В Сполучених Штатах преса працює за принципом “кожен може висловити свою думку”. Тому, я вважаю, що це суто замовний матеріал під інтереси РФ, в якому нам пропонують обрати з трьох лих найменше. А я б запропонував четвертий варіант, де ми перемагаємо і звільняємо свою материкову територію. А вже питання Криму – треба дивитися за обставинами.
— У чому сила українців?
— Сила українців в нашій ментальності — ми не можемо помиритися всередині, коли ми залишені одне з одним сам на сам. Але коли з’являється зовнішній ворог, то ми об’єднуємося і спочатку розбираємося із зовнішнім ворогом. А потім повертаємося до наших внутрішніх сварок. Поки що всі стоять для того, щоб захистити країну, відбитися від ворога, а потім повернемося до розмов про те, який борщ на кухні (посміхається).
Нині ЗСУ показують окупантам, що наша армія зміцніла за останні роки і готова дати їм гідну відсіч. Особливо це показує те, що ми пототопили не одне судно легендарного флоту РФ. Нещодавно українські військові знищили буксир Василий Бех та ЗРК Тор.
До речі, у Вікон тепер є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!