Війна — не спринт, а марафон! Український рекордсмен Микола Таран про бігову благодійність для ЗСУ

Війна — не спринт, а марафон. Ці слова можна було почути ще на початку повномасштабної війни. Та хоч скільки часу не минуло, вони й досі залишаються актуальними.

Люди втомлюються як фізично, так і морально. Хоч як ми мріємо мати суперсили та уявляємо наших захисників атлантами, але кожен з нас передусім людина. І кожен потребує підтримки.

Український бігун-ультрамарафонець та офіційний рекордсмен України Микола Таран не з розмов знає, як долати великі дистанції, боротись зі сумнозвісною втомою, а також — що таке потребувати підтримки.

Він — рекордсмен України з ультрамарафонського бігу, перший українець, який двічі пробіг 73 км в Норвегії. Також Микола призер на міжнародних змаганнях (друге місце) Spartan Race Ultra 50 km, представник від України на забігах в Європі та США. І все це — лише маленька частина його біографії.

Та найважливіше — зараз Микола займається біговою благодійністю. Спершу він пробіг 250 км, щоб зібрати гроші на бус для ЗСУ. Потім зареєструвався на онлайн-аукціонах, щоб продавати свої бігові лоти. Зараз чоловік є офіційним амбасадором благодійного фонду Dobro.UA та збирає 100 тис. грн на протези для наших захисників.

Микола Таран розповів Вікнам, що таке бігова благодійність, як вона працює, а ще — як знання “як пробігти марафон” можуть допомогти кожному та кожній з нас пробігти найважливішу дистанцію у житті нашої країни разом.

— Миколо, розкажіть, будь ласка, яким був ваш перший ультрамарафон? Наскільки тоді ви почувалися підготовленим? Та яким було те перше відчуття на фініші?

— Якщо брати ультрамарафон, він був у Києві. Я тоді бігав уже багато марафонів по 42 км в Україні, в Європі. Якось не було великої проблеми пробігти 50 км.

Але мені цього було замало. За два роки спробував на 100 км. Мені сподобалось, я реально готувався до цього.

Пізніше я пробіг 250 км. Це вже було для благодійності, тому що це дуже велика відстань. Я зрозумів, що такою великою цифрою зможу ще більше про себе розповісти, щоб почули люди і можна було зібрати кошти.

— Зараз, коли ви вже пробігли стільки кілометрів за все своє життя, які бувають складнощі на забігах? Іноді може здаватись, що досвідчений спортсмен уже не має перешкод, невдач та втоми.

— Раніше я не так сильно готувався, але знав, що точно пробіжу. Зараз уже більш серйозно до цього ставлюсь і спочатку гарно тренуюсь, а вже потім беру великі відстані.

А складнощі в тому, що це дійсно важко бігти багато. Це як фізично, так і морально важко. І до цього потрібно готуватись.

Щодо пробігу на 250 км, це у загальному забрало 22 години 48 хвилин. Але це не за один раз, а впродовж шести днів. Це було за планом, який я взяв в ісландських організаторів. Але якби це був план на три дні, то я б і пробіг його теж за цей час.

— Якщо порівнювати все ж таки марафон та війну, то за моїми відчуттями здається, що ми десь на половині. Як пишуть часто спортсмени, саме десь у цей період з’являється втома і важливо знайти у собі сили її перемогти. На вашу думку, на якому етапі марафону ми зараз?

Ми на тому етапі, коли усі зібралися. І ми йдемо до перемоги. Тому що перемога, звісно, за нами.

— Що дає вам сили, а також що ви можете порадити іншим, щоб зберігати темп та не давати втомі як фізичній, так і психологічній поглинути себе?

— Навіть не знаю, що іншим порадити, тому що й самому реально буває важко. Однак усю цю тяжкість я переношу на біг. І чим більше я бігаю, тим менше думаю про те, що відбувається.

Так я можу порекомендувати тільки берегти своїх близьких. Це основне. Це і моє основне завдання зараз.

А ще маю бажання, щоб люди цінували цей час, який у нас зараз ще є.

Читати на тему

Марафон незламних — як троє чоловіків бігли Київщиною задля благодійної мети

Розповідаємо, як на Київщині пробігли Марафон незламних та задля якої мети.

— Ваше волонтерство, бігова благодійність — цих проектів просто неймовірна кількість, як і забігів. Розкажіть, будь ласка, яким був перший благодійний проект.

— Я взагалі хочу брати участь у якомога більшій кількості благодійних проектів. Тому що я знаю, що можу цим допомогти.

Після першого проекту я побачив, що мене підтримували. І ось тоді я зрозумів, що можу своїм бігом допомагати іншим людям.

Тому зараз взяв на себе проект, де збираю кошти на протези. Продаю свої бігові тренування, виставляю свої лоти на аукціонах.

Я просто зрозумів, що зможу це зробити. Просто в Україні наразі спорт, якщо можна так сказати, призупинив свою діяльність, але я хочу, щоб завдяки йому мене почули і теж підключались до занять.

Повірте, зараз головне — бажання та любов до людей.

Я точно знаю, що хочу бігати та допомагати, надихати інших. Хочу, щоб інші брали приклад, теж бігали та збирали завдяки цьому кошти на благодійність.

— Звісно, українці зараз демонструють дива вигадливості, які допомагають збирати величезні суми. Проте як до вас прийшла ідея займатись біговою благодійністю?

— Просто хочеться робити те, що інші не роблять. Знаю, що пробіжки зі знаменитостями ніхто не робив в Україні. І я подумав, що я якраз так можу це зробити.

Поки хтось думає, я роблю.

Не знаю, коли саме приходять ці ідеї. У моєму житті є люди, які можуть підкинути ідею. Або ж просто в інтернеті бачу щось подібне та хочу зробити ще краще.

Хочеться робити щось цікаве, щоб люди побачили, здивувались і захотіли підтримати. Я не можу просто так брати маленькі відстані чи щось посереднє робити.

Хочу робити щось таке грандіозне, щоб люди побачили і сказали: “Так, я це підтримаю”.

Крім того, у людей вже не так багато коштів, усі попересилали скрізь, де могли. Я бачу, що 100 тисяч мені важко зараз зібрати, і вже не здивуєш когось, що пробіг 20–30 км Тому потрібно щось постійно нове вигадувати.

Читати на тему

Пробігти від А до Я, щоб допомогти військовим — українізація бігу від #CreativeRunDvizh

Навіть бігати можна українською! Засновник #CreativeRunDvizh пробіжить 33 літери алфавіту, щоб допомогти військовим.

— Ви обрали наразі саме допомогу захисникам, які втратили кінцівки та потребують протезування. Чому саме цей напрям?

— Якось відчув це. Сам попросився у благодійний фонд. Написав, а у відповідь отримав пропозицію працювати з саме цим напрямом.

Ще я інколи думаю, що у мене можуть бути проблеми з кінцівками. І це буде для мене дуже сумно та погано.

Я якось на себе це переніс і подумав: “Все, я робитиму максимум, щоб хоч якось допомогти”.

— Зараз, я так розумію, ви бігаєте практично щодня. Адже кожна гривня, долар чи євро — це один кілометр. Але трохи складно зрозуміти механіку. Як це працює на справі?

— Бігаю практично щодня. Трапляється, що потрібно кудись їхати, тому немає такої можливості. А так кожного дня за будь-якої погоди: сонце, дощ, туман. Це не важливо.

Я вже давно бігаю за будь-яких температурних показників. Бігав у -10 та -15 градусів, бігав у сніг, у дощ, у морози. Увечері бігав, хоча це теж важко. Іноді мене збивали на пішохідних доріжках. Ось недавно була ситуація, що мене трошки “підбили”. Але я не мав коли про це думати. Я просто взяв і побіг далі.

Це все працює через соцмережі. Я все виставляю в Instagram та Facebook. І все залежить від людей, наскільки вони хочуть підтримати.

Деякі люди говорили, що теж побігали б, але не знають, як це зробити. А я казав у відповідь, що можу за них побігати, а вони підтримають збір.

— Що, з вашого досвіду, робить переможець після марафону? Гучне святкування чи тихий відпочинок? Як ви вважаєте, який підхід буде більш дієвий, щоб відновитись після такого забігу?

— Люди, які дуже довго готувались, але не мають на меті пробігти десять марафонів за рік, ідуть просто довго відновлюватись. А для мене — це просто виспатись і все.

А ось після нашої перемоги я хочу побудувати стіну, щоб жодної людини звідти сюди не прийшло, просто від них відгородитись і все.

— Мабуть, кожному спортсмену необхідно перед стартом уявляти свою мету. Звісно, ми можемо говорити про перемогу як про якийсь уявний приз, але це навряд допоможе додати мотивації. Про що ви думаєте до та під час забігу? Та що вас мотивує продовжувати бігти цей спільний марафон з усією країною?

— Що мене мотивує? Те, що у мене є руки, у мене є ноги — все. Беру і роблю. Іншим я б теж так рекомендував. Поки ми здорові, ми можемо зробити все. Я думаю, що це основна мотивація.

Навіть те, що ми прокинулись — це вже добре.

А ось коли біжу, тоді дуже багато думок. Це якась розмова з собою. Думаю про те, що головне добігти, а вже потім зможу відпочити.

Важливо те, що я біжу і знаю, що роблю, а на фініші мене чекають мої рідні. Коли ти біжиш, то знаєш, що вони чекають. І це настільки тримає.

Коли тобі хтось сказав, що ти молодець і можеш це зробити. Підтримка людей — це, мабуть, найкраще, що існує. Коли в тебе вірять, це словами не передати.

— Як ви вважаєте, чому саме нам підкоряються зараз ці надважкі кілометри? У чому сила українців?

— Сила українців у тому, що ми завжди були сильними. Сила у нашій свободі. Ми любимо свою свободу і інакше ніяк не можемо. Тому це тримає нас кожного дня і рухає до перемоги.

А Україна для мене — це воля. І я хочу жити у вільній Україні.

Підтримати бігову благодійність Миколи Тарана можна за посиланням на офіційному сайті Української біржі благодійності Dobro.ua.

А якщо ти хочеш приєднатись до ініціативи Миколи та розпочати свою бігову благодійність, тоді потрібно попіклуватись і про своє здоров’я та дізнатись про всі правила здорової пробіжки. Читай поради Аніти Луценко, як правильно бігати.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!