Вікторія Родько — фронтвумен гурту OY Sound System. У своїй творчості гурт використовує жанр електронної музики, яка активно розвивається у світі. OY Sound System брав участь у Нацвідборі на Євробачення з піснею Ой тужу, яку вподобали багато українців.
Вікторія активно займається волонтерською діяльністю разом зі штабом Жіночого ветеранського руху, проводить фітнес-марафони, за допомогою яких збирає кошти на допомогу ЗСУ. А на початку повномасштабного вторгнення евакуювала людей із Києва.
Вікна поговорили з Вікторією Родько про волонтерство, фітнес-марафони та плани на творчість.
— Так склалося, що саме перед початком відбору я закрила запит, який у мене був. Я збираю кошти для військових шляхом фітнес-марафону. Ми збирали на машину для військових. На той момент зібрали 20 000 грн, я відразу переказала кошти.
Почалася підготовка до Нацвідбору. Тож це не заважало, і було не складно. Зараз після Нацвідбору я буду поновлювати збори.
— Пісні писати не складно, проте була пауза.
Фокус уваги був зміщений на волонтерство й допомогу військовим та цивільним.
У якийсь момент просто почали писати пісні, і це відразу пішло. Усі емоції, які ми зараз переживаємо, кожен виражає по-своєму. Ми виражаємо їх у піснях.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Ukrainian witch (@viktoria_rodko)
Публикация от Ukrainian witch (@viktoria_rodko)
— Плани на творчість величезні, тому що у нас уже є дуже багато матеріалу, який писався “в шухляду”, а зараз є бажання й натхнення показати це світу. Особливо після Нацвідбору це стало дуже актуальним, адже з’явилася потреба від фанатів, від людей, які нас почули й слухали до цього, щоб ми ще більше показували свою музику.
Ми зараз працюємо над тим, щоб випускати сингли. Хочемо зняти кліп на пісню, яка була на Нацвідборі.
Напрям залишається той самий — це та ніша, яка не зайнята. Ми вважаємо, що ми створені для неї. Це етноелектронна музика.
Вона зараз дуже активно розвивається у світі, тому ми хочемо, щоб він почув саме українську електронну музику.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Oy Sound System (@oysoundsystem)
Публикация от Oy Sound System (@oysoundsystem)
— Немає таких виконавців, з якими дуже хотілося б записати дует. Але ми відкриті до будь-яких пропозицій, і, якщо це буде щось цікаве, ми тільки за.
Зараз дійсно той час, коли дуже круто робити якісь спільні музичні твори.
— Пісня Ой тужу з’явилася на першому карантині. Це була експериментальна історія дистанційної роботи. Ми просто скидали одне одному демо-версії, вокали у Telegram шляхом запису на диктофон. Проте вона не мала назву Ой тужу. Не було якоїсь чіткої лінії меседжу пісні.
Це було круте напрацювання, яке доробилося і втілилося в життя під час війни. Тому що вайб цієї пісні чітко підходить під переживання всіх українців зараз.
Ця пісня — туга, яка своєю музикою й енергетикою дає людині можливість відчути те, що будь-яке негативне почуття чи складна емоція може трансформуватися в потужну енергію.
Ми не вагалися. У нас було два варіанти пісень для Нацвідбору. Друга пісня вийшла нещодавно. Це Соловейко, але вона легша й простіша. Ми відчули, що Ой тужу — саме те, що ми хочемо грати.
— Ідея фітнес-марафонів, якими я збираю кошти для військових, з’явилася спонтанно. У мене була ціль і бажання допомагати хлопцям. Коли в Києві вже не потрібна була допомога цивільним, я зрозуміла, що хочу й далі долучатися до волонтерства.
Я вже тоді зрозуміла, що збори коштів стають складнішими, бо люди просто донатити втомлюються. Оскільки я тренерка і ця робота онлайн, я зробила такий проект, яким надавала й надаю людям послугу. Це також про мотивацію, команду, підтримку, і так люди ще й донатять на окремі запити.
Ціль марафону — конкретні запити. Не просто переказати кошти якомусь фонду.
У мене є багато знайомих військових, яким потрібні конкретні речі. Наприклад, я збирала на машину, електромотобайки. Байк, мабуть, був найбільшим збором.
Люди реагують позитивно, адже вони отримують послугу та допомагають військовим. Унікальність цього марафону полягає в тому, що я завжди до кінця доводжу збори. Роблю звіти, виставляю все сама.
Мені важлива лінія спілкування, щоб люди відчували, що вони долучаються до великої місії й допомагають.
Марафони ще будуть, завжди є на що збирати. Але наступний марафон буде трішки трансформований, згодом про це всі дізнаються.
— Я б не сказала, що це вдавалося підтримувати на початку повномасштабного вторгнення. Мені здається, що перші два місяці усі ми харчувалися як-небудь. Ми не думали взагалі про харчування, спорт тощо. Але в якийсь момент я зрозуміла, що це допоможе бути завжди в ресурсі.
Коли кожна людина в ресурсі, вона може більше.
Тому я почала підтягувати людей, допомагати їм і, звичайно, допомагати самій собі. Я ввела спорт у своє життя і почала вести фітнес-марафони, які допомагають людям триматися зараз. Навіть суто на фізичному та гормональному рівні це можливість скинути стрес, підтримувати себе в тонусі фізично та психологічно.
— Волонтерського досвіду до повномасштабного вторгнення у мене не було.
Це не робота, яку треба освоювати. Ти розумієш в процесі, чим можеш бути корисним.
Для мене це не було так: “Я хочу стати волонтеркою”. Я просто зрозуміла, що мені внутрішньо дуже важливо бути долученою до процесу.
Так склалося, що я стала волонтеркою. Я виконувала дуже багато різних завдань. Мільйони завдань, які я навіть уявити не могла, що виконуватиму. Чомусь я була впевнена, що можу це освоїти й це буде корисно.
— Українське волонтерство — це дійсно феномен. Я з цим погоджуюсь. Ми допомагаємо, не очікуючи нічого натомість. Допомагаємо, чим можемо. Це таке згуртування й патріотизм. Люди, які просто йдуть вперед, не бачать жодних перешкод, хочуть більше, більше і більше. І отримують від цього емоційну віддачу.
Мені здається, якщо ти йдеш у волонтерство й очікуєш щось отримати натомість, тоді це не зовсім про волонтерство.
Коли ти йдеш допомагати й це твоє щире прагнення, ось це, здається, найсильніше, що ми можемо зробити. Це і відрізняє нас від волонтерства у світі.
Як відомо, волонтери робили якісь неймовірні речі, діставали все, що треба для військових. Це така підтримка, мені здається, якої немає ніде.
— Це був початок березня. Я вже почала евакуйовувати людей з Києва. Моя подруга попросила допомогти одній родині. Це була мати, бабуся і двоє дітей. Вони весь час сиділи у підвалі до того моменту, поки я їх не вивезла.
Наступного дня “прилетіло” у їхній будинок. У той момент я відчула, що роблю щось велике. Відчула, що врятувала життя цим людям. Вони були настільки вдячні, що це було видно по очах.
Тоді відчула, що я можу ще більше. Ось це найбільша історія, яка мене вразила.
— Я б не сказала, що це поради. Просто хочу сказати, що людина може бути волонтером і може допомагати, не перебуваючи фізично в зоні бойових дій. Людина може бути навіть за кордоном. Але саме долучення — це вже велика допомога.
Було таке, що я по всьому Києву шукала джгути, їх не було. Я була за кермом і мала обмежений час. Була година, щоб знайти десять джгутів. Мої друзі, які перебували на Заході України, у той момент, коли я була за кермом, знайшли контакти, зателефонували й забронювали джгути. Я приїхала, придбала і доставила їх, куди мала.
Це про те, що не треба мірятися, що волонтер — той, хто збирає кошти.
Волонтер — це людина, яка допомагає безкорисно, не очікуючи нічого натомість.
Бути долученим — це вже волонтерство. Кожен може знайти в цьому щось своє. Це може бути не тільки донат, а якась допомога контактами, наприклад. Волонтером можна бути у будь-якому напрямі. Головне — бажання, ціль і розуміння, для чого ти це робиш.
— Сила українців у згуртованості, підтримці й патріотизмі, який завжди був закладений у нашій крові, генах й ДНК. Я дуже щаслива, що ми всі 24 лютого знайшли це в собі. Ті, хто думали, що вони не патріотичні, знають, що це патріотизм.
Це не просто слово, це — любов до країни й бажання в ній жити. Сила українців у незламності, у тому, що нам не страшно. Не страшно виконувати будь-які завдання, шукати, розвиватися. Ми дуже сильні та вольові.
Українці вже, напевно, тисячі разів доводили, що нас не залякати жодними складнощами. Раніше українські волонтери в інтерв’ю відверто розповіли про складнощі та мотивацію допомагати.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!