30 вересня в Україні відзначають День усиновлення. Велика війна вже змусила не один десяток українців замислитися про опіку чи всиновлення дитини. Ми часто чуємо про це від наших зірок. Але сьогодні хочемо розповісти про жінку, яка опікується 15 гамірними дітьми.
Ольга Подусова зізнається: з дитинства мріяла про велику родину і вже тоді знала, що обов’язково всиновить дитину. Зараз вона виховує 15 дітей.
14-річного Михайла жінка всиновила. Ще 14 дітлахів взяла під опіку: 15-річних Машу, Настю та Дашу, 14-річного Микиту, 13-річну Христину, 12-річних Тимофія та Вікторію, 11-річного Альошу, десятирічних Женю та Сніжану, дев’ятирічних Лізу та Даню, восьмирічного Єлисея та п’ятирічну Алевтину.
З 18 років я ходила до дитячих будинків. І практично під час кожного такого візиту хтось із діточок питав мене, заглядаючи у вічі: “Ти моя мама?” Серце у такі моменти буквально зупинялося.
— Закінчивши університет, я влаштувалась на приладобудівний завод інженером-програмістом. Вирішивши, що вже міцно стою на ногах, звернулася до районної служби у справах дітей із проханням про усиновлення.
Я зібрала весь перелік необхідних документів і стала чекати на знайомство з дітками, яких можна було б усиновити. Мене дуже часто запитують, чому мені дозволяють брати дітей, якщо я незаміжня. Вивчайте закони.
У нашій країні усиновлювачем може бути кожен громадянин України, перелік зазначений у постанові Кабінету міністрів 905, незалежно від того, перебуває він у шлюбі чи ні.
— Представники служби у справах дітей перевірили мої житлові умови, переконалися, що я маю відповідний дохід, та дали дозвіл на усиновлення, — розповідає Ольга Подусова.
Я дуже рано усвідомила, що моє призначення — стати мамою та врятувати якомога більше дітей. Зараз, оглядаючись назад, можу сказати, що в житті немає нічого ціннішого за сім’ю, тупотіння дитячих ніжок, дитячого сміху і частого “мама” з вуст моїх дітей, — додала багатодітна мама.
Першу дитину Ольга взяла з дитячого будинку, коли їй було 27 років. Це сталося у вересні 2010 року. Тоді Мишкові, який страждає на аутизм, було два роки і дев’ять місяців. Історія малюка дуже зворушила майбутню маму.
Коли йому було п’ять місяців, його забрали з будинку, в якому не було ні води, ні світла, а у лікарні у малюка виявили двосторонню пневмонію.
— Три літні місяці до засідання суду я щодня проводила з малюком у будинку дитини, а через десять днів після засідання суду, 29 серпня, рішення про усиновлення набуло своєї юридичної сили і я забрала Мишка додому.
Міша мав ще й алергодерматит, з яким Ольга довго боролася. Через аутизм хлопчик до п’яти років не говорив, його складно було привчити до найпростіших побутових процедур.
— Але ми роками проходили реабілітацію для дітей із мовними розладами. Мишко стрімко робить успіхи та соціалізується, читає, пише, дуже любить подорожувати й взаємодіяти з іншими дітьми. Під час подорожей всю дорогу сидить тихесенько і з цікавістю дивиться на пейзаж, що пропливає повз.
Через рік у родині з’явилася чотирирічна Настя. Її кинули під сільрадою у селі, де була дача Ольжиної мами.
Напівроздягнена, вона важила, як восьмимісячна дитина — 7 кг, та не вміла говорити. Малятко, намагаючись зігрітися, залазило в собачу будку, — згадує жінка.
Потім у 2013 році з’явилися сестрички Маша та Віка. У Віки була дисплазія кульшових суглобів, астма, порушення функцій роботи щитовидної залози та серйозна затримка мовлення. Вона не могла ходити, у свої два роки піднімалася лише з підтримкою та плакала від болю.
Я сиділа ночами біля ліжка, щоб не пропустити напад астми у Віки. Пропустиш цей момент — і все… Треба було одразу давати дитині ліки.
— Зараз хвороба перебуває в стадії ремісії, напади бувають лише в зимовий час, тому нам показані теплі країни, куди ми періодично подорожуємо, коли мені вдається на це накопичити. Повноцінне життя пішло лише після кількох років щоденного лікування, масажів та роботи з логопедом.
Сестричка Вікторії — Маша — у шість років перебувала у страшному емоційному та фізичному стані. Ольгу попередили, що дівчинка не зможе піти до школи, що вона не навчається, адже батьки — алкоголіки. Мама безпробудно пила навіть під час вагітності.
Машу постійно замикали в підвалі, й вона росла самотня і нікому не потрібна. Вона боялася людей, і всі шість років свого життя їла одну варену капусту.
— Але, потрапивши в атмосферу любові та турботи, обидві дівчинки добре навчаються у загальноосвітній школі та займаються музикою.
У 2013 році Ользі розповіли про двох братів півтора і трьох років, яких ніхто не хотів усиновлювати через їх інтенсивно східну кров і дуже смагляву шкіру. Так у сім’ї з’явилися Тимофій та Євген, у якого траплялися напади епілепсії.
Через рік після цього Ольга взяла до себе однорічну Лізу з парезом верхніх і нижніх кінцівок, через що від неї відмовилися три пари усиновлювачів.
— У 2015 році в мою родину прийшли четверо смаглявих сиблінгів. Даша, Микита, Альоша та Христина, які понад три роки кочували по різних притулках та інтернатах.
Коли я їх забирала додому, старша дівчинка, навчаючись у третьому класі інтернату, ще не вміла ні читати, ні писати, а про математику не йшлося взагалі — навіть уявлень про неї не було. Молодша сестричка Христина в шість із половиною років замість шкільної лави сиділа в манежі з дворічками та гукала.
Я забрала з інтернату додому всіх чотирьох, і почалися посилені заняття з математики, читання, письма. І — о диво! Діти стали хорошистами.
У 2020 році Ольга дала прихисток ще чотирьом братикам та сестричкам: Сніжані, Дані, Єлисею та Алевтині. У Єлисея атрофія зорового нерва, і він практично нічого не бачить.
— Через це ми кілька разів на рік проходимо реабілітацію в Інституті Філатова, що, звичайно, не безкоштовно. Навіть місце дитини там має свою вартість, одне ліжко на маму з малюком, а також харчування в цій клініці платне, і немає пільг навіть сиротам. Але, незважаючи на це все, ми дуже щасливі.
Я посилено займаюся освітою дітей, і є величезні успіхи. Діти займаються на відділенні Скрипка, Вокал та на мистецькому відділенні.
Зараз родина Подусових перебуває в Україні, але якщо ситуація в Одесі погіршиться, то жінка планує виїхати у безпечніше місце. Можливо, у західні регіони України або за кордон.
— Авжеж, ми обов’язково евакуюємося, але поки якихось пропозицій від обласної служби у справах дітей щодо евакуації нашої родини в повному складі не надходило.
Тому я взяла ситуацію у свої руки й шукаю місце для нашої евакуації самостійно. Таке місце, щоб у ньому було гарантовано безпечно. Таким діткам, як мої, надходила пропозиція від недержавної волонтерської організації, але зрештою виявилося, що вона не несе відповідальності за нашу безпеку в іноземній державі.
Знаю, що в Польщі вилучають дітей із прийомних сімей і вже постраждало близько 26 сімей з дітьми від п’яти до 13 осіб.
Тобто в Польщі вже понад 200 дітей зі складною долею позбавлені своїх українських прийомних батьків, і це величезна трагедія.
— Уряд України зараз нічим не може їм допомогти, оскільки це інша держава, дружня нам. Прийомні батьки мусять бути дуже обережними перед тим, як їхати до незнайомої країни з іншою законодавчою базою, оскільки, рятуючи життя, вони ризикують опинитися у вкрай складних обставинах, і діти пропадуть безвісти.
Родині Подусових уже 12 років. Ольга каже, що, можливо, у майбутньому взяла б до себе ще кількох дітей. А тим, хто замислюється над усиновленням дитини, жінка радить обов’язково довести свою мрію до логічного завершення, щоб у нашому світі на одне маленьке щасливе життя побільшало.
Деяким батькам довелося розлучитись зі своїми дітьми, щоб захищати їхнє майбутнє та всю країну. Читай історію матері двох дітей, яка стала навідницею та керує групою з 16 чоловіків.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!