Не можу звикнути до їхнього болю: як працівниця дитбудинку доглядає поранених бійців

На Харківщині росіяни полюють FPV-дронами за автівками, що їдуть трасою Ізюм — Слов’янськ. У Куп’янську ворог намагається закріпитися в місті за будь-яку ціну, ситуація там складна. У районі Вовчанська українські оборонці щодня зупиняють ціною власних життів штурми росіян, і на цьому напрямку у Сил оборони є успіхи.

Від людини не лишається нічого: бійці про останні російські атаки

Одне з найскладніших нині завдань на фронті — вибратися з позицій. Навіть коли евакуаційна бригада вже чекає, кілька десятків чи сотень метрів дороги можуть стати випробуванням на життя і смерть.

Такі великі “пташки” на волокні, які розривають у щепки, що не лишається ніч людини, ні кісточок, нічого! Якщо прилітає, розриває у щепки. Міномети, арта працює. Якщо “пташка” спалила — все, виходу не чекай, — кажуть поранені Євген та Олексій.

Євген та Олексій — піхотинці батальйону Шквал 57-ї бригади. По їхній позиції прилетів КАБ. Чоловіків завалило плитами. Вибиралися з Вовчанська два дні. У Євгена перемотані обидві ноги. Обличчя чорне від кіптяви. Бійцеві зрізають одяг. Він каже, скалки є у п’яті та спині.

Медики обережно перевертають пораненого на бік, аби зробити рентген, і відразу ж роблять щеплення від правця.

Тут уже мені добре, бо на еваку ледь не добили. І так я повз на колінках, — ділиться Євген.

Медсестра-анестезистка пані Оксана дбайливо і по-материнськи витирає бійцеві обличчя. Згодом ми дізнаємося, що 20 років жінка працювала у дитбудинку в Боярці. Дітей евакуювали на початку вторгнення, а вона пішла до військомату.

Ой, в мене дуже велика емпатія. І я дуже переживаю, чи там не боляче. До всього звикаєш, як-то кажуть, але до болю, який терплять бійці, до цього звикнути не можна. Вони звикли, коли їх кличуть за псевдо, а я кажу: “Миколику, прокидайся”.

У зведений стабілізаційний пункт везуть поранених різних підрозділів з усього напрямку. Працюють тут і медики прикордонної служби, і 57-ї бригади, і передові хірургічні групи Харківського шпиталю.

Дуже не вистачає середнього медперсоналу, лікарів саме хірургічного профілю, анестезіологів. Не можу сказати, що в бригадах вистачає терапевтів. Робота знайдеться для всіх, — каже лікар Володимир.

Чоловік ділиться, що такого досвіду, як на фронті, нині не можна здобути ніде. У цивільному житті він був ортопедом-травматологом. Нещодавно він дістав 200-300 г уламок з бійця.

Доєднатися до команди військових медиків 57 окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка можна за посиланням.

Як готують молодих рекрутів до війни? Ми ділилися спецрепортажем про підготовку новобранців.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!