Робити те, про що не думали місяць тому. Радіти найпростішим речам. Зберігати лише одвічне бажання — обійняти всю країну, вільну та незалежну, а головне мирну.
Когось війна змінила, а комусь лише допомогла стати собою. Однак, однозначно, вона змінила наші життя.
Соціологічна група Рейтинг в рамках проекту Україна в умовах війни провела комплексне опитування, щоб дослідити усі зміни.
Звичайно, нещадні бомбування та масове вимушене переселення українців дається взнаки особливо в питанні фінансів.
Економічне становище внаслідок війни не змінилося лише у 18% громадян, а у 52% значно погіршилося.
Попри незгоди, у більшості українців активна життєва позиція. Саме вона забезпечує більший рівень впевненості у власних силах щодо подолання життєвих труднощів, нижчий рівень негативних емоцій та тривоги.
Окрім того, такий емоційний стан дає більші можливості для швидкої адаптації, збереження комунікації, можливостей частково зберігати або частково відновлювати звичний спосіб життя.
На четвертому тижні війни українці поки не вдалися до пригнічених станів. Найбільше прослідковується саме відчуття агресії проти ворога, що вона не дає розвиватися апатії.
Це хороше еволюційне надбання, яким ми зараз можемо користуватися для боротьби за життя.
Дослідники також стверджують, що апатії в гарячій фазі війни очікувати не варто.
Хоча цивільні жінки переважно можуть почуватись більш незахищеними через фізичні можливості, загрозу насильства та необхідність піклуватися про дітей.
Комунікація з близькими багато в чому визначає емоційний спектр переживань. Ті, хто залишився зі своєю сім’єю, спілкуються з рідними та друзями, мають кращий емоційний стан, ніж ті, кому довелося розділитися з сім’єю.
Спілкування з колегами та сусідами, хоч і не впливає суттєво, але знижує апатію і підвищує активність людини.
Загалом війна значно посилює бажання бути разом з рідними та близькими людьми, у комунікації з якими з’являється значний ресурс.
Як виявилось, нам дуже важливо відчувати себе частиною чогось. Почуття єдності зараз як ніколи на високому рівні та відіграє чи не найважливішу роль у нашій боротьбі.
Особливо коли ворог намагається нас розділити за допомогою дезінформації, змінилися способи отримання достовірної інформації. Центральне телебачення дещо повернуло свої позиції та наразі домінує серед джерел. А ось доля соціальних мереж навпаки зменшилась.
Більшість українців доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни та вважають, що потрібно близько п’яти років на повну відбудову країни.
Дехто навіть покладає надії відбудуватись за менше ніж рік.
Загалом плани про відбудову об’єднали українців та принесли відчуття колективної відповідальності.
Більшість українців планують після війни подорожувати Україною. Раніше не так багато людей їздило усіма містами, назви яких зараз часто звучать у новинах.
Тому такі ідеї можна сприймати як прагнення обійняти всю країну, цінність якої для кожного з нас в рази піднялась за ці надзвичайно довгі дні боротьби.
Однак зупинятись на досягнутому українці не планують, і деякі з нас роздумують над отриманням додаткової освіти чи зміною професії.
Проте майже всіх об’єднує бажання залишитися вдома або повернутися додому. Оскільки вибір поїхати в чужі краї був вимушений, а не виважено-усвідомлений.
Повернення додому — це як повернення до себе, можливість себе не втратити і якщо й зробити вибір щодо змін, то з власної волі, а не з примусу.
Нагадаємо, раніше Володимир Зеленський виступив з черговим зверненням до українців, назвавши війну Росії проти української нації державним самогубством.