На Донеччині не вщухають активні бої. Ворожа артилерія не затихає ні на мить, а російські окупанти не полишають надії захопити всю Донецьку область та вийти на її адміністративні кордони.
Рашисти б’ють з важкої зброї, все частіше використовують штурм з авіації. Але на кожну таку атаку українські військові дають гідну відсіч — на більшості території Донеччини стримують наступ ворога.
Проте підступності ворога немає меж: росіяни обстрілюють так звані “лінії життя”, тож проїжджати такі ділянки дороги доводиться дуже швидко.
Найбільшу увагу російські загарбники звертаються на Авдіївку: про це говорить військовослужбовець ЗСУ Віталій, який на фронті уже вдруге. У 2014 він залишив свій рідний Луганськ.
Щоранку вони нас вітають з новим днем — прилітає літак, відпрацьовує по Авдіївці й відлітає назад.
Віталій зізнається: від один з тих, хто вже ніколи не повернеться до рідного міста. Каже, що готовий відбудовувати його, допомагати цьому процесу, воювати за нього — але жити він там більше не зможе.
Інший військовий — Дмитро, — каже: за свої 25 років уже шість провів на передовій. Перед масштабним вторгненням він демобілізувався, але сидіти вдома не зміг.
Він є одним із тих, хто пережив важкі бої на Київщині у перші дні великої війни. Про ті бої розповідає неохоче.
Було морально важко, а не фізично. Дуже багато поранених було, бо по нас працювала важке озброєння.
Нині подібні котли росіяни намагаються створити на інших ділянках Донбасу. На більшості території Донеччини українські військові стримують наступ попри сильні обстріли.
Наші військові нагадують: для них найкращою мотивацією є віра всіх українців у тилу в спільну перемогу. А ми нагадуємо, що кожен з нас в змозі допомогти нашій армії. З такою ініціативою у Дніпрі виступив гурт Друга Ріка, у матеріалі ти можеш знайти реквізити для донатів нашим волонтерам, які збирають кошти на закупівлю машин швидкої допомоги.