Сапери 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки Данило та Віктор пішли у військо добровольцями ще на початку великої війни. Нині виконують бойові завдання на усіх гарячих напрямках.
Сапери постійно стикаються з украй підступним російським мінуванням. Кажуть про велику втому, але мріють перемогти ворога.
Дистанційні снаряди й не тільки: сапери про російські пастки
Коли Данило тільки почав службу, йому було 22 роки.
— Напочатку було страшно, дуже страшно. Бо всі ми не звикли до війни. Потім вже якось втягнулися. Разом з товаришем сіли й думали, що робити. І подумали: хто, як не ми?
До війни він працював водієм за кордоном. Нині кермує бронетехнікою.
— Від мене залежить — чи доставити людей на позиції, чи забрати з позиції, або евакувати евакуювати поранених. Водій — це професія тяжка.
За плечима Данила бої на Запорізькому та Донецькому напрямках. Потім навчався саперної справи.
Ми створювали евакуаційні шляхи там, де було цивільне населення, яке не мало змоги виїхати. Вони (росіяни — ред.) заміновують території з неба та диверсійними групами. Дуже багато мін.
Про масоване і вкрай підступне російське мінування розповідає і Віктор. З мінами стикались постійно, та інколи від побаченого перехоплювало подих.
— Коли був наступ, ми йшли попереду колони техніки, торували їм шляхи. І я виходжу з-за посадки й дивлюся: на лінії електропередач висить гірлянда з артилерійських снарядів. Ними керували дистанційно.
Віктор виконував бойові завдання на всіх напрямках, крім Курського. До війни працював у школі вчителем фізичного виховання. До війська пішов у 2022 році. Переконаний, що сапери мають вчитися постійно.
— Якщо щось незрозуміло, то фотографуєш. Потім приїжджаєш назад, шукаєш в інтернеті, дивишся відео. І так потихеньку набираєшся досвіду.
Для Віктора все почалося з Херсонського напрямку. Після звільнення Херсона евакуював загиблих бійців у складі гуманітарного проекту На щиті.
— Мені не траплялися заміновані трупи, але були знайомі, які дійсно їх розміновували.
Віктор пройшов шлях від солдата до офіцера. Найголовніше на службі, за його словами, — люди. Обидва військових зізнаються, що за ці роки неймовірно втомилися. Мріють повернуться до рідних, але поки головна мрія лише одна — перемогти ворога.
— Всі втомились, і цивільні, і військові. До війни неможливо звикнути. Але треба забирати своє назад. І я по-іншому я це не бачу.
Ми також розповідали, як військова на псевдо Цаца змогла стати саперкою, розпочавши свій шлях у війську з посади кухарки.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!