Кожен день повномасштабної війни змінює нас зсередини до невпізнаваності. Якщо колись ми могли собі дозволити заклопотано бігати вулицями, то тепер усі наші справи спрямовані на одне — перемогу України.
Чи можна передбачити, наскільки зміниться українське суспільство після закінчення війни? І, що важливо, як отримані знання можуть нам допомогти вже зараз будувати щасливе майбутнє для наступних поколінь?
Психологиня гарячої лінії психологічної підтримки від благодійного фонду Запорука та клінічна психологиня Ольга Косяк вважає, що ніхто достеменно не може спрогнозувати, що буде після війни. Проте зазначає, що методом причинно-наслідкових зв’язків можна змоделювати картину майбутнього.
Перший цілком очевидний факт. З огляду на це ми маємо розуміти, що контактувати з людьми, які пережили щось надзвичайно важке, ми будемо значно частіше.
Отже, спілкуватися з іншими важливо з повагою і розумінням, бо ми ніколи не знаємо, хто перед нами і яка його чи її історія.
Емпатійна взаємодія з тими, хто навколо — основа здорового суспільства, що допомагає та лікує й у важкий час.
Наші військові не будуть супергероями завжди. Вони повернуться, і їм буде складно знову пристосуватися до мирного життя. Дехто після пережитого може зламатися зовсім.
Важливо не засуджувати, а ставитися з повагою і допомагати.
Повага та вдячність — основне, чого вони потребуватимуть. Створення соціальних інституцій для їхньої підтримки є критично важливою ініціативою вже сьогодні.
Так уже склалося, що західні та східні регіони нашої держави відрізняються. Тому знайти спільну мову нам буває нелегко.
Висока конфліктність у формальних та побутових стосунках через мовне питання є й зараз. І така ситуація найближчим часом не мине. Терпіння до інакшості та впевнене використання української мови зроблять свою справу.
Ті, хто повернуться, з великою ймовірністю приїдуть із почуттям провини. Знайдуться ті, хто на них тиснутиме.
Кожен з нас робить свій вибір. Ми не маємо морального права засуджувати чи оборювати вибір іншого, якщо він ніяк не вплинув на наше існування.
Дякуємо тим, хто залишився і тримав тил, а також тим, хто зміг вивезти дітей і вберегти їх від жахливого досвіду чути вибухи та сидіти в підвалі.
Ми будемо відбудовувати не лише власні життя після пережитого. Жити в безпеці та планувати — цього знову треба буде вчитись.
Відбудова знищеної інфраструктури міст — як метафора до відбудови наших внутрішніх світів, які потерпіли руйнацію. На це треба сили, натхнення, творчий потенціал.
Коли йдеться про повернення до себе, мається на увазі до своєї української культуру, сучасної та осучасненої. Це те, що могло б надати творчих сил для відбудови.
Категорично не хотілося б концентруватися на всій деструктивності культури ворога, а натомість діставати з “бабусиної шафи” своє і робити його новим майбутнім. Традиції, як суспільні ритуали, мають бути дуже помічні. Саме вони мають стати міцним ґрунтом для нашого пошуку ресурсу як нації.
Якщо говорити у контексті суспільства, то без зайвої катастрофізації можна стверджувати, що ми маємо масивну трансгенераційну травму. Тобто такого типу події мають вплив на два-чотири наступні покоління. Українці ще навіть не встигли оговтатись від Голодоморів та Другої світової війни повною мірою.
Що з цим робити? Говорити про це і вдома, і на роботі, з друзями, у психотерапевта, з чоловіком, з батьками та дітьми, в приватних розмовах і суспільному дискурсі. Проговорення дає усвідомлення та прожиття, що є необхідною умовою для одужання від травматичного досвіду.
Професії психологів, психотерапевтів, психіатрів, соціальних працівників, реабілітологів, соціальних педагогів будуть затребувані як ніколи. Нам та нашим дітям треба буде ще досить тривалий час лікувати свої душі.
Головне зараз — берегти себе, дослухатися до тих, хто поруч, та бачити й відгукуватися на потреби інших.
Благодійний фонд Запорука запустив безкоштовну гарячу лінію психологічної підтримки для українців в умовах війни. Сьогодні важливо не залишатися наодинці зі своїми емоціями та страхами.
Фізична безпека — наша базова потреба, але психологічна стабільність відіграє не меншу роль.
Розповісти про безкоштовну психологічну підтримку благодійного фонду Запорука рідним та близьким, усім тим, хто цього потребує — уже допомога ближньому.
Також важливо не забувати про допомогу собі, особливо якщо довелося отримати надтяжкий досвід у своєму житті. Читай, як відновитися після російської окупації.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!