День з волонтерами — дивись, як живуть і допомагають благодійники під час війни

Маршрут Київ — Миколаїв — Київ. Майже тисяча кілометрів туди й назад. На все про все – доба: приїхати, доставити допомогу, повернутися додому. І знову почати працювати над новим гуманітарним вантажем.

Наша Наталія Ничай днями повернулася з поїздки зі столичними волонтерами, які на цей раз доправили швидкі допомоги у прифронтові регіони. То як живуть і працюють благодійники — далі.

3 ночі, ми в офісі благодійного фонду. Поки кияни сплять — тут саме кипить робота. Щойно зібралися волонтери, починають відвантажувати гуманітарну допомогу, і ми разом із волонтерами їдемо її доставляти до Миколаєва.

Такі поїздки тут — справа звична, ця — вже 20-та за ліком від початку повномасштабного вторгнення. Схема роботи налагоджена. В колоні сім машин, для зручності водії послуговуються раціями.

За кермом нашого авто — Роман, військовослужбовець запасу. Він з Маріуполя.

Зараз Рома тут дуже стає у пригоді — часто доводиться їздити в небезпечні місця, а він у таких, як риба в воді.

Читати на тему

Відновлюють скалічені Росією міста: як волонтери на Київщині допомагають розбирати руїни

Розповідаємо, як команда волонтерів розбирає завали шкіл, дитячих садочків та житлових будинків на Київщині.

Світанок зустрічаємо в авто. Ще кілька годин, коротка зупинка, аби вдягти бронежилет.

І ми перетинаємо межу Миколаєва. Тут вже чекають. За подарунками.

Олена Вікторівна — керівниця п’ятої миколаївської лікарні. Роботи з війною побільшало, а востаннє швидкі отримували років 20 тому. Нині забирають одну з машин.

Наша лікарня знаходиться в прифронтовій зоні, до нас поступають військові, ми надаємо необхідну допомогу і надалі також транспортуємо, — каже Олена Терентьєва.

Ще одну машину волонтери передають обласній лікарні, а третю – на потреби спецслужбовців. За своїм пікапом приїхав і Павук – такий позивний в морпіха, який нині захищає південні наші рубежі. Авто, як і всі, — з-за кордону, і до того ж правокероване.

Роздавати допомогу, бо привезли сюди ще й гуманітарку, допомагають службовці з департаменту стратегічних розслідувань поліції. Вони супроводжують працівників фонду Фенікс груп в таких поїздках. 

Ми пересідаємо в інше авто. Тут за кермом — керівники фонду. Фарадж та Михайло. Обидва — бізнесмени.

До повномасштабного вторгнення в них була охоронна фірма. Як все почалось – більшість її працівників пішли на фронт. А Фарадж з Михайлом перепрофілювали діяльність фонду, і кинули більшість сил на допомогу переселенцям. І армійцям.

Ці всі хлопці — моя сім’я. І якось кинути та поїхати — це не по-людськи.

Зараз їдемо роздавати гуманітарку цивільним.  З машини бачимо натовп: нас тут чекали понад 4 години.

Мальовниче село Новоєгорівка, де живуть прекрасні жителі. Працьовиті, дружні.

Староста села, Світлана, розповідає: магазини тут потроху починають працювати лише зараз – раніше район часто обстрілювали росіяни, і до Новоєгорівки ніхто не міг доїхати. Хто що мав – тим й ділилися. Зараз допомозі люди дуже раді.

В зошиті люди записувалися в чергу, аби отримати гуманітарку.

Волонтери мали з собою 200 коробок, в кожній — тижневий продуктовий набір на родину. Всі роздали за кілька хвилин. Та благодійники обіцяють — вже за тиждень — нова поїздка.

До речі, раніше ми також розповідали, як волонтери у Львові рятують тварин із гарячих точок.