СРСР ось уже як 31 рік похований під власними ілюзіями та грудом імперіалістичного мотлоху. Але він назавжди залишився у пам’яті людей, які жили в ту епоху.
Хтось асоціює Радянський Союз з кілометровими чергами у магазини, дефіцитом, зубожінням та репресіями, а хтось усе ніяк не може позбутись ідей про світле майбутнє як не для себе, так хоч для своїх дітей.
Чим можна пояснити ностальгію за СРСР та чим вона небезпечна? Ukraїner проаналізував різні аспекти життя радянської людини та з’ясував, звідки виник міф про “золоту добу” СРСР.
Страх — це почуття на рівні інстинкту виховувалось у СРСР змалечку. Цензура та пропаганда уславлювали радянський режим, не допускаючи жодної критики.
Того, хто був не згоден з цим, чекали репресії. Про них не говорили вголос, а сусіди вдавали, ніби нічого не відбувалось, коли вночі таємно зникали люди з власних будинків.
Інакше не можна було не те що висловлюватись, а й навіть думати, адже всім у СРСР було відомо, що і стіни мають вуха.
Фото: Pexels
Ненависть — про неї, а також про шовінізм, ксенофобію та антисемітизм можна багато чого розповісти в контексті “країни інтернаціоналізму та дружби народів”.
Сталінський режим запам’ятався усьому світу як період масових депортацій так званих малих народів, зокрема кримських татар, але не тільки їх.
Декому з них у 1950-ті дозволили повернутись додому, але з певними обмеженнями. Наприклад, існував спеціальний адміністративний нагляд міліції за тими, хто повернувся на свою землю після примусового виселення.
А представники цих депортованих народів аж до розпаду СРСР не могли опановувати певні спеціальності. Так кримським татарам негласно заборонялося вступати на журналістів, істориків, юристів та військових.
Ізоляція — радянська людина все життя проводила за “залізною завісою”, не маючи змоги самостійно подивитись на те, як живуть люди в інших країнах.
Тому було легко нав’язувати через мультфільми, фільми, новини та книги картинку “гнилого Заходу” та “квітучої” радянської дійсності.
І оскільки жодна критика чи альтернативні думки не проходили цензуру, то й у людей за десятиліття пропаганди міцно вкорінилась у свідомості асоціація радянського життя з добробутом, світлими перспективами та амбіціями.
Особливо це стосується тодішнього молодого покоління, яким природно в той час здавалось усе яскравішим та кращим.
Після Другої світової війни, тобто в період так званого холодного протистояння, Радянський Союз намагався у всьому наздогнати та перегнати країни Заходу, насамперед США.
І ця гонитва здебільшого переходила межі всього раціонального, демонструючи абсурдність системи. Наприклад, СРСР намагався за будь-яку ціну виробити більше сировини та товару, ніж США. При цьому реальна потреба в цих продуктах та витрата зусиль не враховувались.
Однак у чому СРСР постійно зазнавав поразки, так це в рівні життя своїх громадян. Адже більшість грошей, зароблених з продажу енергоносіїв, вкладали у військово-промисловий комплекс, підтримку диктатур і партизанських рухів “країн третього світу”.
Тож ніхто не замислювався над побутовими речами та повсякденними потребами радянської людини: житлом, їжею, одягом, медициною, освітою, розвагами тощо.
Український журналіст, а нині військовослужбовець Павло Казарін пояснює, чому ностальгія за СРСР досі живе в серцях мільйонів людей по всьому світу.
Прорадянська ностальгія — це не мрія про минуле. Це мрія про вигадане минуле. Її носій хоче повернутись у ту реальність, якої ніколи не існувало, й саме тому він приречений лишатися незадоволеним, — каже Казарін.
Чому так?
По-перше, уявлення про Радянський Союз люди черпали з фільмів Гайдая та Рязанова, у яких державний муж — розумний, а держава — турботлива.
По-друге, люди вірять у Союз, відфільтрований від вад. Тобто якщо їх зараз перенести у реалії, наприклад, сімдесятих, то вони ніколи не захочуть бути в тих тяготах та злиднях. Але вони просто стерлися з їхньої пам’яті крізь десятиліття.
Фото:Pexels
По-третє, люди ностальгують не за епохою, а за своєю молодістю. Тож власні амбіції та піднесення вони асоціюють з державним устроєм. Але здоров’я й силу вже не повернеш, як і реконструкцію минулого. Тому такі особи завжди будуть похмурі й ображені.
Немає сенсу намагатись загравати з ними. Усього зробленого виявиться недостатньо. Усе втілене вони назвуть половинчастим.
Навіть тотальна історична реконструкція (неможлива у принципі) не задовольнить їх. Тому що вони живуть мрією про вигадане минуле, — пояснює журналіст.
І поки Росія відчайдушно намагається відновити СРСР та живе імперіалістичними мріями минулого, інші країни поспіхом позбуваються всього, що нагадує про ті темні часи.
В Естонії демонтували пам’ятник радянському танку, а в Україні продовжується перейменування вулиць у Києві та інших містах. Читай більше про декомунізацію та дерусифікацію.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!