Українським армійцям вдалося під ворожим вогнем вивезти жителів села Руські Тишки. А заразом і п’ять коней, трьох кіз і двох собак.
На таку ризиковану евакуацію мало хто наважується, адже окупанти, яких відігнали з села, продовжують обстрілювати населений пункт, щойно бачать, що до нього заїжджають автівки — тим більше вантажівка для коней.
Під окупацією населений пункт був з першого дня повномасштабного вторгнення. Про евакуацію тварин власники просили вже давно, проте ніхто не хотів сюди заїжджати.
Олександр, власник коней, благає свої підопічних зайти до пересувної конюшні. Каже, що не випасав коней, бо навколо одні воронки від снарядів.
На початку повномасштабного вторгнення в Олександра було шість коней. Нещодавно він одного поховав. Каже — помер від голоду. Ті скакуни, що вціліли — худющі, ребра та хребти аж стирчать.
З двох тисяч людей у селі лишилося близько півтори сотні. Адже Руські Тишки, як і сусідні села, обстрілюють щодня по кілька разів. 73-річна Валентина наважується на евакуацію до Харкова, а чоловік лишається в селі.
Під час розмови з місцевими мешканцями починається обстріл, договорити не вдається.
Кожного разу, коли ми заїжджаємо до “сірої” зони, нас бачать дрони й починаються масові обстріли, — каже військовий на позивний Студент.
Тим часом військовослужбовець Віталій допомагає закінчити підготовку до евакуації тварин. Дорогою до безпечного місця військові зупиняються у сусідньому селі — Циркунах. Тут треба допомогти евакуювати одну автівку.
Нарешті доїхали до Харкова. Пані Валентина не впізнає північну Салтівку — все потрощене. Коли зупинилися, пенсіонерку зустріла донька Яна. Жінки плачуть та дякують військовим, а ті тим часом їдуть далі.
Від російських воєнних злочинів постраждали багато українських міст. Раніше ми розповідали про те, як влада збирається відбудовувати Ірпінь.