Перші 250 переселенців заселились у модульне містечко у Львові. Тут 88 контейнерів на 350 місць. У кожному модулі можуть жити три-чотири особи.
Олена Павленко з трьома дітьми минулого тижня приїхала до Львова. Сім’я з Дніпропетровської області. Там залишились бабуся та дідусь. Жінка до останнього вагалась з переїздом, проте вдома стало надто небезпечно.
Звичайно, в нас було чутно бомби. Ми бачили їх вдень і вночі, постійно ракети літають.
— Скільки війна триває, стільки я й вагалася — не хотіла взагалі нікуди їхати, але ж дітей треба вивозити. Ми хвилювались, аби не сталось такого, як з Маріуполем, — розповідає Олена.
Спершу жінка з дітьми мешкала в одній з львівських шкіл. Згодом директорка їм запропонувала перебратися до модульного містечка.
— Ми погодились і сьогодні вранці поселились дуже швидко, я й не сподівалася. Усе непогано тут. Мені подобається і місто ваше. Я тут вперше, тому мені дуже подобається.
Навіть за кордон я не планую, мені тут подобається, в Україні. Тому будемо тут, скільки доведеться, — каже жінка.
Денис Кондратенко втікає від війни уже вдруге. Хлопець з Донецька. Чотири роки тому переїхав з так званої ДНР до Краматорська. У рідному місті залишились майже всі, каже хлопець, сім’я та друзі.
Проте жити в окупації було неможливо. Тепер йому знову довелося тікати, аби вижити.
— Була загроза життю, і коли ракета влучила в СБУ недалеко від мого дому — менше кілометра десь — в мене вже було дуже багато ідей щодо того, щоб поїхати кудись, і ось я опинився тут.
Спочатку ми були у Пустомитах, пробули там десь три тижні. І коли анонсували, що можна буде сюди заїхати, ми записались і вчора отримали ключі — будемо тут тепер знаходитись якийсь час, — розповідає хлопець.
Денис приїхав до Львова з друзями. Усі студенти. Хлопець навчається на четвертому курсі Донбаської державної машинобудівної академії, вивчає менеджмент та економіку.
Після бакалаврату планував переїхати до Києва, проте тепер плани доводиться змінювати. Тож підшукує цікаві варіанти спеціалізації у львівських ВНЗ. Він встиг заселитись до свого модуля напередодні та вже ночував у новій оселі.
— Перша ніч була легкою, але прохолодною. Хоч є батарея, ми не вмикали її на максимум, щоб не пошкодити ліжка, які поряд з нею. Було холодно, але не було сил встати і вдягнутись тепліше, тому тремтів трішки.
Але загалом все добре. Є розетки, тепло, ліжка — що ще треба? — питається Денис.
Олена Рак — студентка третього курсу Запорізького медичного університету. Коли вдома стало небезпечно, а неподалік її будинку поцілила ракета, дівчина вирішила поїхати звідти.
З трьома друзями так само студентами-медиками вона приїхала до Львова наприкінці березня. Спершу мешкали у знайомих, але ті згодом попросили з’їхати.
Ми через волонтерів дізнавались, куди можемо заселитися, і нам надіслали сайт з анкетою в це містечко. Ми заповнили, нам зателефонували й сказали, що можемо приходити підписувати договір.
Нам тут дуже сподобалося. Затишно. У кімнаті все, що треба для життя. Поруч туалети, душові, гаряча вода також є. У сусідній будівлі є їдальня з мікрохвильовками, — ділиться Олена.
Дівчина з друзями нині навчається дистанційно у рідному університеті. Змінювати заклад чи переводитись до інших ВНЗ поки не планують.
Вже наступного тижня у Львові зведуть ще два таких саме контейнерних містечка по 350 місць у кожному.
У Львові напередодні побував з робочим візитом польський прем’єр-міністр. Матеуш Моравецький перевірив модульне житло біженців.