Історія власника екзотичної ферми на Київщині

Усе почалося з маленького саджанця. Анатолій Патій вперше у своєму житті побачив апельсин у 1959 році, коли рідний дядько привіз екзотичний фрукт у подарунок.

Смак настільки припав до душі маленькому хлопчику, що порада батька спробувати виростити ще один такий плід виявилась напрочуд захопливою. Це було диво, коли з маленької кісточки проросло деревце.

Перші квіти на ньому з’явились тільки за 23 роки, тому, поки тривало довге очікування, Анатолій встиг вивчитись на інженера-системотехніка та поїхати на заробітки на будівництво.

Чоловік працював наполегливо, а відповідно і зарплатню вже мав солідну. Тому згодом у вільний від роботи час почав відвідувати бібліотеку та читати більше про системи вирощування екзотичних фруктів.

У той час у житті Анатолія трапився ще один доленосний подарунок — цього разу друг привіз йому саджанець лимона Мейєра. Тож чоловік спробував вирощувати цей цитрусовий прямісінько на підвіконні своєї однокімнатної квартири.

Рослини постійно доводилось підсвічувати лампами, а плодів було мало, тому в Анатолія з’явилась ідея створити новий сорт, який міг прижитися навіть у звичайній квартирі.

Інноваційні ідеї та кошти допомогли йому переконати вчених інституту біології в Києві провести кілька експериментів.

Вони спочатку посміялися з моєї ідеї склеювати клітини лазером, але все ж погодилися.

Так почалося 25-річне співробітництво. За цей час з’явилися такі нові види, як лимон київський крупноплідний, що важить півтора кілограма, лимон, схрещений з апельсином, та інжир, схрещений з шовковицею.

Поки вчені займались наукою, Анатолій — тим, що вмів на той час найкраще, — будівництвом. Чоловік придбав будинок та почав поряд з ним будувати теплицю. Її особливість полягала у тому, що вона була вкопана у землю.

Мене в тому селі Кротом прозвали, бо тижнями копав і вивозив землю. П’ять вагонів вивіз. Але таки створив першу теплицю, яка працювала за принципом термоса: не впускала холод і не випускала тепло.

Згодом чоловік навіть запатентував технологію у Німеччині. А пізніше, коли вже не зміг виконувати усі замовлення, що сягали до 700 тисяч саджанців на рік, почав створювати франшизу.

Коли ж стало зрозуміло, що технологія працює на відмінно, то побудував новий будинок на Київщині разом з новою теплицею на 750 кв. м під назвою Бананова ферма.

Коли великі морози й сонця немає, то я опалюю будинок і теплицю три години на добу. Це велика економія.

У його теплиці тепер є дві кліматичні зони — тропіки та субтропіки. Чоловік вирощує там лимони, лайми, мандарини, апельсини, оливки, банани, ананаси, гранати та навіть кавові дерева.

Читати на тему

Переселенці-фермери. Як батько і син з Донбасу почали нове життя на Одещині

Як волонтери допомогли переселенцям облаштувати фермерське господарство на Одещині, дивись на Вікнах.

Чимало людей приїжджали помилуватись красою теплиці, придбати собі її частинку та насолодитись дивовижним ароматом. Та після 24 лютого ця запашна атмосфера стала укриттям для родини Анатолія.

Росіяни тоді окупували село, що за 30 км від дому чоловіка. Тож і вибухи було чутно, та й прилітало неодноразово. Після чергового обстрілу Анатолій разом із дружиною Тетяною вирішили виїхати через оголошений “зелений коридор”.

Довгий час жінка допомагала місцевій теробороні та готувала для них вареники, але після того, як довелось виїхати за кордон, вирішила продовжити підтримувати українську армію. Тетяна й до повномасштабної війни створювала картини у техніці ошибана, тож після від’їзду почала продавати свої роботи. Усі кошти передавала на ЗСУ.

Так і прожило подружжя на чужині півроку. А коли повернулися, то були раді побачити, що тропічний сад пережив холоди та обстріли.

Садівництво — це моє життя. Я більшу його частину вклав у те, щоб кожен вдома міг мати свої тропіки.

А ось переселенка з Алчевська, що на Луганщині, мріяла дати людям справжній дім, ще й зробити їх фермерами. Читай, як Катерина Тарасенко створила прихисток для ВПО.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Бананова ферма Анатолія Патія