До Львова в медичний центр Незламні завітав Дмитро Козацький на псевдо Орест. Саме його світлини облетіли весь світ та показали, як тримали оборону захисники Маріуполя на заводі Азовсталь.
На одній з найбільш відомих його робіт — він сам у променях світла, що пробивається крізь зруйновану стелю підприємства. Після того, як фотограф встиг її зробити, йому з побратимами довелось за наказом покинути завод. Так Дмитро й потрапив у російський полон.
Я пишаюсь, що зробив ці фотографії. Але хочу поставити акцент, що насамперед вони стали відомими не завдяки тому, що вони дуже красиві, а завдяки мужності оборонців Маріуполя.
Зараз він знову поруч з побратимами, але не з автоматом, а з фотоапаратом у руках. У медичному центрі Незламні Дмитро зустрівся з 20-річним Русланом, який став одним з нових героїв його світлин.
Руслан свого часу покинув навчання в університеті, щоб захищати Батьківщину. Спершу воював у Київській області, а згодом — на Донецькому напрямку. Там і отримав поранення.
Ідею з фотосесією парубок підтримав. Каже, що це гарна мотивація для тих бійців, які поки не можуть усвідомити своїх травм.
Про те, що його земляк влаштовує фотосесію, дізнався й Микола. Тому теж вирішив познайомитись з Дмитром та зробити кілька життєствердних світлин. Сам чоловік з перших днів повномасштабної війни був мобілізований та воював на Сході України, а 20 лютого отримав поранення.
Показати наслідки війни, каліцтва військових через агресію Росії для Дмитра було справою честі. Тож відзняв кожного із захисників, які попри втрачені кінцівки продовжують жити та мріють повернутися на фронт.
Дмитро впевнений, що фотографія зараз — це також зброя. Вони можуть лікувати чи дарувати надію. Тож зроблені світлини вже незабаром прикрасять стіни медичного центру.
Та не всім митцям вже вдасться побачити, який вплив на людей мають їхні роботи, адже їхні життя забрали росіяни. Читай, як у Ковелі відкрили фотовиставку в пам’ять про загиблого Максима Бурду.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!