Дитячий щоденник болю. Трагічна історія 13-річної Аріни, яка бачила смерть тата

На початку повномасштабної війни Аріна разом із братом Матвієм були у бабусі в селі на Херсонщині. Під час евакуації до Миколаєва мирну колону з автівок із дітьми розстріляли російські солдати.

В одній із них була й родина дівчинки. Батько дітей Андрій отримав 17 кульових поранень і за декілька годин загинув. Тепер Аріна веде щоденник, де пише листи татові.

Пише листи батьку, який загинув: трагічна історія 13-річної Аріни

Аріна показує малюнок машини, в якій родину розстріляли. Каже, картиною хотіла відобразити свої відчуття у той момент. На картині багато червоного — це плями крові її родини. Місце, де сталася трагедія, дівчина пам’ятає досі.

Мама Аріни Юлія каже, вони саме проїжджали Зелений Яр Миколаївської області. Росіяни їхали колоною в десять авто.

Вони відкрили вогонь, розстріляли перший, другий, третій автомобіль. Родина була в четвертому. Серед загиблих — мій чоловік, жінка з іншого авто, — каже Юлія Первуніна.

Усі машини в той момент вивозили дітей з небезпеки. Дітей Юлії довезли інші люди, пораненого чоловіка привезли в багажнику. На першому українському блокпосту жінці зателефонували прикордонники та повідомили, що діти поранені, а чоловік у важкому стані.

Батькові дітей Андрію Первуніному було 35 років. Діти розповідають, яким він був веселим, що любив проводити час із ними, багато підказував та допомагав. Аріна досі подумки дякує, що він навчив її плавати, а ще пригадує найтепліші моменти.

Усе сталося в один день, загинув чоловік, її улюблена собака. Дві втрати, дитина не розуміла, як передати емоції.

— Я зверталася до психологів, порадили малювати та писати листи, — розповідає мати.

У листі до тата дівчинка передала всі емоції, біль, невимовну тяжкість. Коли Юлія прочитала лист, зрозуміла, наскільки дитині важко. Тоді мати порадила їй малювання, аби наступні покоління відчули, яким було життя під час війни.

Читати на тему

Втратила сина, але давнє хобі повернуло снагу до життя: як українка вчить сіноплетінню та допомагає ЗСУ

Дивись сюжет про майстриню з-під Дніпра, яка волонтерить, продаючи вироби із сіна.

Аріна почала записувати всі події, що траплялися з нею. Вона каже, щоденник — прямий зв’язок з татом.

Я знаю, що все, що я написала — він це читає. Якби не читав, він би не дізнався, що мені потрібна допомога психологічна чи в лікуванні. Я пишу подяки, розповідаю, як минув день, — каже Аріна.

Юлія каже, життя змінилося. Під час війни воно болюче, але рухатися потрібно тільки вперед. У першу чергу вона хоче допомогти власним дітям, аби в них було менше болю від смерті батька та бомбардувань.

Щоразу діти бояться і питають: мам, це вже востаннє? Чи буде ще? Діти бояться, що ситуація повториться, — каже мати Юлія.

Сама ж Аріна дуже хоче стати лікарем, аби рятувати життя таким, як тато.

— Я не хочу більше щоб діти плакали, відчували те, що відчувала я. Я хочу рятувати їхніх батьків, життя. І я хочу щоб в Україні та світі був мир, — каже Аріна.

Раніше ми розповідали історію чоловіка, який втратив сина-нацгвардійця.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.