Єдина жителька на все село. Вона була в окупації, дістала поранення — і до тями прийшла вже у Бєлгороді, але щойно стала на ноги після операції — рушила через усю Європу — додому, до рідного хутора на кордоні з Росією. Усі жителі Дементіївки звідти виїхали — бо в селі жодної вцілілої хати, воно заміноване, але пані Віра повернулася на свої руїни. У вирвах від набоїв саджає городину, спить у літній кухні, по воду ходить до колодязя.
Двоповерховий будинок розбитий обстрілами, а потім — ще й вигорілий. Пані Вірі 75 років. Чоловіка поховала два роки тому. Два місяці сиділа в окупації.
Через ворота дивлюсь — солдати стрибають. Один у масці, прикрито обличчя. Думаю, Господи праведний, та що ж це таке… а він мені у вікно автомат. Я й впала, — розповідає жителька села Дементіївка Віра Чернуха.
На городі 12 вирв нарахувала. Засаджує тепер квасолею, цибулею та часником. До вторгнення мала чимале господарство — і корова, і свині, й кури. Що сталося з худобою — не знає, бо бачила востаннє перед тим, як дістала поранення.
Добігла до перехрестя й знепритомніла від крововтрати. Прийшла до тями вже у лікарні, у Бєлгороді. Росіяни хотіли після операції відправити її далі на Ростов, але вона хотіла лише до своєї Дементіївки. Через всю Європу, кілька країн і кордонів — й ось вона, вдома.
Так і лишається Віра Чернуха — єдиною жителькою стратегічно важливого населеного пункту на кордоні.
Детальніше у репортажі Марії Малевської.
isvideotitle=1Нагадаємо, раніше ми розповідали історію жінки, у якої вода забрала тих, кого вона любила.
До речі, підписуйся на Телеграм та Інстаграм Вікон. У нас цікаво!