Від початку повномасштабної війни жителька села Грабовець, що на Прикарпатті, Стефанія Капущак прихистила у себе вдома 70 переселенців, які мають порушення зору. Усіх їх із зони бойових дій евакуювали волонтери.
Я не одна. Я каталізатор. Нас багато людей, які бажають цим людям добра. Єдине що в нас є — це місце, руки та очі.
У 2008 році жінка стала волонтеркою Місії Служіння незрячим. Тож тепер сама дбає про своїх підопічних і за допомогою небайдужих на власному подвір’ї будує реабілітаційний центр. Бо більшості її пожильців повертатися нікуди.
Пані Стефанія пригадує, що найтяжче було тим, хто приїхав із Чернігова. Ці люди перші потрапили під обстріли.
Вони приїхали з таким пакетиком. І в тому пакетику був пакунок із маргарином і декілька сухарів.
Жінка й сама пережила особисту трагедію. У Маріуполі росіяни вбили всю родину її друзів. Бо людей із порушеннями зору нікому були вивезти.
Людина з проблемами зору не має можливості виїхати. Її або візьмуть, або вона лишиться там назавжди. Наші друзі залишилися там назавжди. І вони загинули.
Тому Стефанія намагається допомогти тим, кому може. З усіх людей, яких вона прихистила за період повномасштабної війни, лише восьмеро залишились жити у жінки, а інші — поїхали за кордон.
Зараз переселенці мешкають у двох будинках пані Стефанії. Жінка з донькою їм усіляко допомагають, доглядають та готують їжу.
Через повномасштабну війну багато українців втратили все, але зберегли у собі найголовніше — людяність. Читай, як переселенка створила прихисток для ВПО.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!