Операторка Ольга Оборіна до повномасштабної війни знімала кліпи та рекламу, проте після 24 лютого вирішила документувати історію. Вона не виїхала з України, а знімала в катівнях та на деокупованих територіях, щоб якомога більше людей дізналися про злочини Росії. Вона розповіла свою історію для Руху опору.
— Тоді були відчуття, що відбуваються важливі події в нашій країні, які ми просто не може пропустити. І я хочу це документувати, — згадує Ольга про рішення.
Дівчина ділиться, що перед повномасштабним вторгненням був тихий спокійний та мирний вечір, ніби в казці. А вже 24 лютого дівчині зателефонувала подруга та сказала: “Оля, вставай! Путін бомбить Київ! Бомбить Харків!”.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Ольга зрозуміла, що не хоче знімати кліпи та реклами.
— Щойно ми почали жити в укритті, я почала знімати все, що відбувається навколо. У нас організувалася така спільнота. Ми одне одному готували, допомагали, і це дуже розряджало, — розповідає вона.
Ольга розповідає, що поїхала знімати в Ірпінь, Бородянку, Бучу. Спершу була Бородянка.
— Ми приїхали та побачили страшку картину. Ті зруйновані будинки, уламки… На той момент там ще перебували люди, їх ніхто не забирав, бо була окупація.
Людей, які хотіли розібрати завали, розстрілювали. Їм не давали забрати тіла, — каже Ольга.
Дівчина розповідає, що в іншому комплексі було все обпалене та зруйноване, а мертву тишу порушувала лише залізяка, яка скрипіла від вітру.
— Це настільки страшно, що навіть немає кому розказати ці жахливі історії. Там навіть людей немає.
Вона згадує: у той момент подумала, що їй дійсно пощастило: вона не була в окупації, а у відносно безпечному місці.
Ольга приєдналася до проекту, який розповідає про партизанський рух, який був на вже деокупованих територіях. Тоді на Херсонщині в селі Олександрівка вона знімала у катівнях.
— Росіяни забирали людей просто за їхню проукраїнську позицію. Вони всіх катували струмом. Мене запитували, як мені взагалі це знімати? Щоразу у мене є усвідомлення, що я знімаю важливі речі, я усе документую. У мене вмикається холодний розум, — ділиться операторка.
Документують нашу історію не лише професіонали, а й звичайні люди та навіть діти. Раніше ми розповідали історію хлопчика з Маріуполя, який вів щоденник війни.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!