Троє дітей, поранених під час обстрілу одного зі спальних районів Харкова 27 червня, і досі перебувають у важкому стані. Ще двоє — у стані середньої важкості.
Найтяжчий із постраждалих хлопчик кілька днів був на штучній вентиляції легень. Нині дитина у медикаментозному сні. Інших прооперували, лікарі кажуть, що загрози їхньому життю вже немає.
Він забіг у квартиру, вже в крові весь був, з криками: “Допоможіть, рятуйте, я вмираю!” — розповідає мати хлопчика Ірина Бондаренко.
Родина 12-річного Гліба понад два місяці жила у підземці. Хлопчик там був волонтером — розвантажував гуманітарку, приносив воду. У квітні вони повернулися додому — у донедавна нібито тихий район Харкова.
Але 27 червня район піддався масованому обстрілу касетними боєприпасами зі Смерчів. Загинуло дев’ять людей, ще 29 зазнали поранень. Серед постраждалих — п’ятеро дітей.
Глібові зробили надскладну операцію на серці.
Заступник гендиректора з хірургічної допомоги лікарні Євген Стрелець говорить:
Завдяки англійським колегам, які проводили триденний цикл, курс лекцій, провели заняття на муляжах-манекенах, і ось, бачите, втілили в життя, не хотілося б, звісно, але довелося через тиждень буквально.
Уламок від касетних боєприпасів прошив Глібові руку, пробив легені й зупинився у серці.
Уламок залишився, його не дістали. Сьогодні має бути консультація з кардіохірургом і мають зробити УЗД серця. Який результат буде, невідомо.
Хлопчик розповів про поранення:
Я чую свист, дивлюся вгору — здалося, наче птах, і ми підбігаємо до якогось під’їзду. Я думав, що мій друг відчинить двері і ми забіжимо, і нам нічого не буде. Але він не мав ключів, і ми не змогли.
Дев’ятирічний Гриша — з того ж району. Його стан тяжкий. Позаду дві операції. Його старший 11-річний брат має легші поранення. Російські Смерчі влучили просто у дитячий майданчик.
Коли я збиралася виходити й почула вибухи, я вже зрозуміла, що хтось буде поранений. Я вибігла і побачила, що моя дитина лежить на землі, — розповідає мати поранених дітей Наталія Теницька.
Лише через цю дитячу лікарню Харкова від лютого пройшло понад сорок поранених дітей. 12-річного Стаса привезли з-під Ізюма два тижні тому. Він досі у реанімації. У дитини немає частини черепа.
Сильна травма. Шансів нам ніяких не давали. Ви знаєте, що це таке — мозок. Видавлені кістки, видно мозок. Йому мили мозок, — каже мати пораненого хлопчика Лідія Лях.
Найтяжче, каже мати, що до села Грушуваха під Ізюм вони втекли з Краматорська лише у квітні. Дитина вже мала психологічну травму — 2014 року під час обстрілу, через це Стас не зміг піти вчасно до школи.
Дитина в мене перестала розмовляти. Ми цілий рік ходили до приватного логопеда. Він нас витягнув. Дитина почала розмовляти, писати букви, читати. У вісім років таки пішов до школи.
Тепер, перебуваючи у реанімації в Харкові, маючи складну травму голови, Стас щовечора, коли з Бєлгорода на місто летять по кілька ракет, знову здригається на лікарняному ліжку.
Коли нічого, а коли аж здригається. Кажу: “Синку, спи, все нормально”. Він дуже боїться.
Щойно дітей можна буде транспортувати, усіх — і Стаса, і Гришу, й Гліба заберуть саневакуацією до Львова, а далі — на лікування за кордон.
Мами хлопців, прощаючись, просять передати харків’янам: тихих районів у місті немає. З дітьми, певні, у Харкові лишатися небезпечно.
Раніше ми розповідали, як дев’ятирічний волонтер з Харкова працює кожен день.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!