10 героїчних вчинків українців за 100 днів війни

Надзвичайні люди, суперагенти та нереалістичні генії — такими були герої в уявленнях творців усіх романів, фільмів та серіалів. Щороку створювались все новіші історії, що розповідали людству про справжню звитягу.

Однак хто ж міг передбачити, що справжній героїзм світу покажуть не на сторінках книг чи кінотеатрах, а в новинах про боротьбу українців за свою свободу та незалежність Батьківщини.

Наші люди й самі того не очікували та й досі не визнають свою надзвичайність. Кажуть, просто робили те, що могли. Просто відчували, що це потрібно.

Вікна зібрали одні з найбільш пам’ятних історій про героїчні перемоги українців за ці довгі, як століття, 100 днів війни.

Азовсталь

Неможливо говорити про героїзм і не згадати насамперед захисників Маріуполя, які тримали оборону в облозі протягом 86 днів.

Без додаткових боєприпасів, достатньої кількості їжі, води та медикаментів українські військові зробили те, про що й не мріяли голлівудські режисери колись зняти.

Лише після майже трьохмісячної оборони захисники отримали наказ зберегти життя та здоров’я особового складу, після чого їх евакуювали. Наразі герої України знаходяться у полоні, а операція з їх визволення ще триває.

Анастасія Тиха

Анастасія Тиха завжди любила тварин. Вона разом зі своїм чоловіком Артуром ще задовго до початку війни почала рятувати безпритульних котів та собак.

Саме вона потрапила в об’єктив американського фотографа, коли намагалась врятувати усіх своїх улюбленців з охопленого війною Ірпеня. Загалом дівчині вдалось врятувати близько 15 собак, п’ять котів, хамелеона, черепаху, хом’яка та павука.

Легенда про Привида Києва

У перші дні повномасштабної війни у мережі почали з’являтись перші повідомлення про неймовірного пілота, який збивав десятки ворожих літаків.

Українські дівчата так мріяли познайомитись з ним, хтось вже розпочав підготовку чи то нового сезону шоу Холостяк. Однак згодом командування Повітряних сил ЗСУ спростувало існування одного єдиного героя, який нищив ворога з неймовірною швидкістю.

Виявилось, що Привид Києва — це збірний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних Сил, які захищають небо столиці.

Конотопські відьми

Вже за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, виявилось, що нашу державність боронять не лише військові, але й містичні сили.

Так, коли ворог намагався заїхати у Конотоп Сумської області, то отримав попередження від місцевих жителів — тут живуть конотопські відьми, тому стережись.

Звичайно ж, усе це жарти, але ймовірно ефективність прокльонів української жінки може вимірюватись і кількістю ліквідованих ворожих солдатів.

Українські медики

Як і у випадку з Привидом Києва, неможливо виділити хоча б одного лікаря, оскільки кожен з них зараз — герой медичного фронту.

Наприклад, Ірина Язова під час окупації Бучі, приймала пологи під обстрілами та до останнього залишалась поряд з пораненими, щоб подарувати їм шанс вижити.

Читати на тему

Вона втратила маму у Бучі, але не зламалась духом. Щемлива історія української лікарки

Втратила маму, але не опустила руки й допомагає іншим. Історія лікарки Оксани Мироненко.

Хірург Едуард Хорошун організував оборону військово-медичного центру в оточенні та здійснював евакуацію поранених.

Пластичний хірург Олександр проводить по чотири – шість операцій на день. Усе, щоб не лише врятувати життя, але й зберегти пораненим українським військовим їх звичну зовнішність.

А ось дитячий нейрохірург Павло Миколайович 46 днів прожив на роботі в лікарні Охматдит, де оперував хворих та поранених будь-якого віку.

Українська Мадонна

Фото Ольги облетіли соцмережі за лічені хвилини. Люди нарекли її українською Мадонною, бо жінка прикрила собою немовля під час обстрілу російських військ.

У її будинку знесло одну стіну. Але найважливіше Ольга зберегти зуміла — родину, маля та любов у серці.

Провідниця, яка рятувала життя

Весь життєвий шлях Наталії Бабічевої переплівся з коліями Укрзалізниці, де вона пропрацювала 27 років. Тому своє місце на війні жінка довго не шукала.

Говорила, що все, що вона може зробити, єдиний варіант, чим може допомогти у цій війні — вивозити людей. Що і робила до свого останнього подиху, врятувавши величезну кількість життів.

Мирні жителі Херсону

І досі херсонці знаходяться під окупацією. Однак це не зупиняє їх перед обличчям боротьби. Скільки було можливо, люди виходили на вулиці та протестували.

Мирні жителі міста зупиняли танки голіруч та навіть одного разу осідлали один з них, прикрасивши все дійство українським прапором. Їм вже довелось пережити багато страшних речей, про які всьому світу ще належить почути та побачити у майбутньому.

Однак те, що вони продовжують триматись, вже заслуговує на безмірну повагу, як ще один приклад найбільших героїчних вчинків українців.

Українські бездомні

Вони ночували у підземках та підвалах та де доведеться, а їжі вистачало всього на день. Таким було життя бездомних людей і до повномасштабної війни.

Однак це не зробило їх інакшими, та коли постало питання захисту своєї держави, без зайвих думок пішли допомагати. Хтось відправився у тероборону, а дехто пішов волонтерити, доводячи світу — куди б життя не завело українця, той завжди знайде в собі сили допомогти іншим.

Читати на тему

Історії українських безхатьків, які роблять усе можливе для перемоги

Без даху над головою, але з вірою в серці: історії бездомних, які роблять усе можливе для перемоги

Як зараз живуть бездомні? Як і всі інші українці — роблять усе можливе, щоб наблизити спільну перемогу.

Українські пенсіонери

Звичайно, перерахувати кожного, хто зробив щось звичайне у своєму розумінні та надзвичайне на погляд світу, просто неможливо. Однак як можна не згадати чудових українських пенсіонерів, які не боялись віддавати останнє на потреби ЗСУ.

Наприклад на Буковині, 82-річний Микола Шевчук віддав всі свої заощадження на підтримку української армії. Чоловік ніколи не був байдужим до долі країни, тому у такий непростий час вирішив, що може зробити щось більше для своєї Батьківщини.

А 94-річна Марія хоч і не збирала все життя гроші, але вирішила, що може все одно допомогти Україні, тому віддала майже всю пенсію на потреби ЗСУ.

Від неї не відстає її 84-річна тезка з Балти Одеської області, яка пережила гетто, вирішила теж віддати пенсію для української армії. Вона мало чого пам’ятає про своє довоєнне дитинство, але зробила все можливе, щоб у дітей воно було після цієї війни.

Читати на тему